3. Філософські погляди видатного гуманіста епохи
Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі зявилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі.
Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко перетворилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього «я», голос духу.
Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.
Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», -- це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.
Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. «Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра» (1). Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію (4).