4. Розвиток неокантіанства. Г.І. Челпанов
Субєктивістські крайнощі, притаманні «панпсихізму» Козлова та «синехологічному спіритуалізму» Гілярова, намагаються здолати представники чи не найбільш поширеної в тогочасній філософії течії неокантіанства. Чільним представником її був Г. І. Челпанов (1862 --1936 рр.).
Георгій Іванович Челпанов народився в Маріуполі. Після навчання в Новоросійському університеті в Одесі він понад 15 років (з 1891 по 1907 р.) працює професором Київського університету. Наступний період його життя проходить у Москві, де він працює професором тамтешнього університету, засновує й очолює перший у Росії інститут психології, пише підручники з психології та логіки. Не сприйнявши марксистської філософії, він в останній період свого життя зосереджується на проблемах загальної психології, яка, на його думку, повинна бути вільною від впливу філософії взагалі. Найбільш плідний, власне філософський етап його творчості, припадає на більш ранній період, який значною мірою повязаний з його діяльністю у Києві.
Г.І. Челпанов не сприймає панпсихізму, згідно з яким матерія -- лише уявлення, йому чужа й спроба ототожнити духовне та матеріальне, оскільки бачить істотну відмінність психічного від фізичного, які різняться як природою, так і способом пізнання.
Відмінність за природою зумовлює неспроможність не тільки субєктивістської позиції, що зводить фізичне до психічного, а й протилежне їй намагання матеріалізму звести психічне до фізичного. Спростуванню останнього намагання він присвячує цикл лекцій, що були видані 1900 р. окремою книгою під назвою «Мозок і думка».
До того ж, психічне пізнається способом самоспостереження, через «внутрішній досвід», а фізичне -- через зовнішнє спостереження, «зовнішній досвід». Перший метод -- субєктивний, другий -- обєктивний. Фізичні явища описуються через застосування категорій просторової протяжності, а для опису психічних явищ жодна з таких категорій непридатна.
Фізичні та психічні явища не лише відмінні одне від одного, а й незалежні. Ніякого причинового звязку між ними існувати не може. Вони існують паралельно, але вони не рівнозначні. Відмінність тут полягає в тому, щ0 психічним явищам притаманна більш очевидна реальність. Адже безпосередньо ми маємо справу не зі світом матеріальним, а нашими уявленнями про нього. «Наше уявлення, -- пояснює Г. Челпанов у вже згаданій книзі «Мозок і душа», -- почуття, думка і бажання, тобто наші психічні стани, дані нам безпосередньо, ми сприймаємо їх так, як вони є, тимчасом, як матерія у власному розумінні, або атоми, виявляється лише гіпотезою».
Щоправда, це не дає права взагалі відкидати таку гіпотезу, але зумовлює необхідність зосередити увагу філософії саме на проблемах гносеології, на зясуванні того, як взагалі можна одержати знання про світ навколо нас. Тим самим логічно в центрі уваги Г. Челпанова виявляється епістемологічна проблематика, що було характерним для неокантіанства взагалі, з притаманним йому прагненням обґрунтувати теорію пізнання Канта за допомогою даних новітньої науки, передусім фізіології та психології.
Головне завдання гносеології, на думку Г. Челпанова, -- зясувати, що в пізнанні належить субєктові, а що -- обєктові. Сам процес пізнання розуміється як взаємодія субєкта пізнання з незалежно існуючою від нього обєктивною дійсністю. Г. Челпанов не має сумніву, що світ речей обєднаних матеріальним субстратом, існує незалежно від свідомості. Але наші знання про цей світ, -- не є лише примітивне віддзеркалення його. Вони -- результат творчої діяльності субєкта у відповідь на вплив обєктивного світу. Тим-то знання за своєю природою мають субєктивний характер. Відчуття звуку спричиняється певним обєктивно існуючим коливанням повітря. Але сам по собі звук обєктивно не існує. «Отже, -- пише він, -- зрозуміло, що потрібне вухо для того, щоб міг існувати звук, ясно також і те, що звук або звукове відчуття, становить чисто психологічний зміст, є чисто психологічний процес, в природі обєктивно не існуючий».
Наші відчуття -- не копії, а символи світу. Ми не віддзеркалюємо образ світу, а творимо його відповідно до нашої психічної організації. Істотною передумовою є й наявність в нашій свідомості апріорних понять простору, часу, тотожності тощо. Сприймаючи цей бік вчення І-Канта, Г. Челпанов розрізняє психологічну і гносеологічну природу апріорних понять. Перша полягає в тому, що вони суть функції самої свідомості, друга, що вони є логічною передумовою сприйняття або досвіду.
Як бачимо, погляди Г. Челпанова в цілому витримані в дусі апріоризму І.Канта й спрямовуються до обґрунтування його передусім засобами психології.
- (Хіх – початок хх ст.)
- Тема 7. Історія української літератури кінця хіх – початку хх століття
- Тема 2. Філософія в Україні хіх-хх ст. У контексті світової філософської думки
- Тема 9. Філософська думка в Україні.
- Кінця хіх – початку хх століття
- К. Хіх — поч. Хх ст.»
- Тема 7 Українська філософія. 415
- Тема 3. Суспільно-політичне життя в Україні на початку хх століття.
- Тема 5. Історіософська проблематика у спадщині українських мислителів кінця хіх – початку хх ст. (2 год.)