Закономірності і динаміка розвитку науки
Вступ
Наука - це система свідомості людини та діяльності людей, спрямована на досягнення обєктивно-істинного знання світоустрою та його систематизацію.
Оскільки життя людини еволюціонувало від найпростіших станів до складніших і досконаліших, то й наука пройшла шлях еволюції.
Є кілька точок зору про час виникнення науки:
- Камяний вік (близько двох млн років тому) - коли людина розпочала отримувати й передавати практично знання.
- V століття н.е. (у Стародавній Греції) - як доказовий вид знання відрізняється від міфологічного.
- Період пізнього середньовіччя - коли було усвідомлено значимість досвідченого знання.
- XVI-XVII ст. - коли зявилися роботи німецького вченого Йоганна Кеплера (1571-1630) (встановив 3 закони руху планет навколо сонця, винайшов телескоп); нідерландського вченого Християна Гюйгенса (1629-1695) (винайшов маятниковий годинник і встановив закони коливань маятника, заклав теорії удару, створив хвилясту теорію світла, став одним з перших авторів теорії ймовірностей); італійського вченого Галілео Галілея (1564-1642) (заклав підвалини сучасної механіки, інерції, вільного падіння і рух тіл під укіс, складання рухів; активно захищав геліоцентричну систему світу, внаслідок чого піддався суду інквізиції (1633), який винудив його зректися вчення Н.Коперника); англійського вченого Ісаака Ньютона (1643-1727) - математика, фізика, механіка і астронома (відкрив дисперсію і хроматичну аберацію світла, його інтерференцію і дифракцию, висловив гіпотезу, що обєднала корпускулярну й хвильову теорії світла, побудував дзеркальний телескоп, сформулював основні закони класичної механік, відкрив закон всесвітнього тяжіння, дав теорію руху небесних тіл). Було створено соціальні умови розвитку науки: в 1666 року створюється Паризька академія наук, в 1672 році виникає Лондонське королівське товариство (перше наукове обєднання учених) - з 1703г його президентом став Ісаак Ньютон.
- Кінець першої третини ХІХ ст. - після суміщення дослідницької роботи і вищої освіти з урахуванням загальної науково-дослідної програми. Їх творці - німецький філолог, мовознавець, діяч, засновник Берлінського університету Вільгельм Гумбольдт (1767-1835) і "німецький хімік Юстус Лібіх (1803-1873) (один із творців агрохімії, відкрив ізомерію, створив теорії радикалів, гниття і бродіння, мінерального живлення рослин, одержав низку органічних сполук).
Розглядаючи перелічені погляди, бачимо, що галузева наука від вихідних «переднаукових» станів перетворилися у V-му сторіччі в специфічний вид діяльності учених-одинак, а у XVII сторіччі вже проводяться як повноцінна соціально-духовна освіта.
Сучасна наука охоплює величезну галузь - близько 15 тисяч дисциплін. Більше 90% всіх найважливіших досягнень науково-технічного рівня посідає останні 100 років.
Сучасна наука має дуже складну систему структуризації. Її дисципліни обєднуються як комплекси природних, громадських, технічних, гуманітарних, антропологічних наук. Вона невпинно розвивається і змінюється, ускладнюється, супроводжується переплетенням нових знань.
Основними елементами наукового знання є:
- факти (твердо встановлені й підтверджені спостереженнями, експериментами, вимірами, перевірками);
- закони (з урахуванням закономірностей, загальних чинників досліджуваної проблеми);
- теорії (дають пояснення досліджених фактів, закономірностей, часто з урахуванням переосмислення видобутого матеріалу);
- наукові картини світу (у яких зведено докупи всі теорії, допускають взаємне узгодження).
