ВИСНОВКИ

Арістотель як античний філософ залишив яскравий слід у світовій науковій спадщині. Значною заслугою залишається створення ним науки, яку він назвав етикою. Вперше серед грецьких мислителів він основою моральності зробив волю. Арістотель розглядав вільне від матерії мислення як верховне начало в світі - божество. Хоча людина ніколи не досягне рівня божественного життя, але, наскільки в його силах, він повинен прагнути до нього як до ідеалу.

Арістотель жив та писав у той час, коли Греція зазнавала тяжких соціально-економічних криз, ознаками яких було різке розшарування громадян з концентрацією багатства (включаючи земельну власність) на одному соціальному полюсі та розоренням на іншому, розвиток найманої праці, зростання кількості рабів та посилення класового антагонізму.

Однією з основних політичних проблем були взаємовідносини між грецькими полюсами та Македонською державою, яка знаходилася на підйомі. Македонський цар Філіп, який закріпив владу монарха в середині держави та розширив її кордони приєднанням до неї рядом сусідніх областей, наближався до грецького світу в двох напрямках. Він підкоряв грецькі міста македонського, фракійського та гелеспонтського прибережжя, не зупиняючись перед знищенням деяких з них (він владно втручався в справи безпосередньо Греції. Рішуче протистояння Афін, що стримувало проникнення македонян через Фермоліпи та Середню Грецію тільки на деякий час відстрочило реалізацію широких планів Філіпа.

З непереможним північним сусідом Греція, часом, не знаходила спільної мови. Окремі грецькі поліси в різний час в залежності від ситуації, що складалася, або діяли разом з Філіпом, або навпаки, або ж взагалі займали нейтральну позицію. Всередині полюсів виникала боротьба між двума угруповуваннями - промакедонським та антимакедонським.

Ясніше за все ця боротьба проходила в Афінах. Лінію старої рабовласницької демократії уособлював Демосфен. В цих колах, основою яких буди широкі демократичні прошарки афінської спільноти, а також, вірогідно, якихось підприємців, боротьба з Філіпом повязувалась з величчю Афін, піднесенням громадянського руху.

Арістотель не міг стояти осторонь від питать сучасного йому політичного життя. Він був змалку повязаний з македонським ладом, виріс без впливу традицій афінської демократії, випробував вплив Платона та Академії, громадянин маленької Страгири, зпочатку знищеної македонянами, а потім, за його проханням, відтвореної їми, негативно відносився до демократичного ладу Афін та до її політичних ідеалів. Всим цим будувалися відносини Арістотеля до Македонії та її владикам.

Тісне спілкування з юним майбутнім імператором Александром дозволило привити йому гуманістичні погляди грецького філософа і таким чином поширити їх вплив на територію

Гуманізм Арістотеля цілком відрізняється від християнського гуманізму, згідно якого всі люди брати, тобто, рівні перед Богом. Арістотелівська етика виходить з того, що люди не одинакові за своїми здібностями, формами діяльності і ступеню активності, тому рівень щастя чи блаженства різний, а в деяких життя може виявитись загалом нещасним.

Етика і політика Арістотеля вивчають одне і теж питання - питання про виховання доброчинців і формуванні звичок жити доброчинно для досягнення щастя, доступного людині в різних аспектах: по-перше - в аспектах природи окремої людини, по-друге - в плані соціально-політичного життя громадян. Для виховання доброчинного способу життя і поведінки однієї моральності не досить, необхідні ще закони, що мають примусову силу.

У центрі вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом - із сімї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.

Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антощак М.М. Релігія та культура Стародавньої Греції / М.М. Антощак // Все для вчителя. - 2002. - № 1-2. - С. 15 -18.

2. Астахов М. Еллінізм / М. Астахов // Історичний календар. - К., 1999. - С. 196 - 214.

3. Бейліс В. Македонська імперія / В. Бейліс // Східний світ. - 1994. - № 1-2. - С. 101 - 116.

4. Бойназаров Ф. А. Проблемы традиции и современности: (Образ и личность Александра Македонского) / Ф. А. Бойназаров. - М.: Наука, 1990. - 272 с.

5. Гранс М. Мысль эллина / М. Гранс. - М.: Республика, 2004. - 396 с.

6. Грушевський М. С. Історія української літератури / М. С. Грушевський. - К., 1995. -Т. V. - Ч. 1. - С. 122-125.

7. Еллада (культура) // Історія світової культури. Культурні регіони / Л. Левчук. - К., 1997. - С. 42 - 83.

8. Еремин И. П. Философия Аристотеля / И. П. Еремин. - М., 1986 - 321 с.

9. Ключевский В. О. Курс древней истории // Ключевский В. О. Сочинения: В 9 т. - М., 1987. - Т. 1 - 572 с.

10. Кононенко П.П. Греція у міжнародних відносинах. Звязки. Ментальність. Доля. Історична місія // Кононенко П.П. Античність. К., 1994. - С. 305 - 317.

11. Корніненко Я. Спадщина для сина. Олександр Македонський / Я. Корніненко // Науковий світ. - 2000. - № 6. - С. 26 - 38.

12. Кульський О. Філософія Еллади / О. Кульський // Світогляд. -2007. - №1. - С. 58 - 62.

13. Ларченко М. Елладі раніше і сьогодні / М. Ларченко// Міжнародний туризм. - 1998. - № 4. - С. 21 - 34.

14. Лихачев Д. С. Человек в литературе Древней Греции. / Д. С. Лихачев - М., 1970. - 235 с.

15. Мартыненко Н.П. Методологические проблемы перевода и понимания трактатов Аристотеля [Текст] / Н.П. Мартыненко // Вестник Московсого университета. Сер. 7. Философия. - 2003. - № 5. - С. 95 - 105.