logo search
16 на 1 2003

Моральнота логічна проблематика філософії Сократа

Сократ започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здобутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей, Сократ остаточно відірвав філософію від буденної свідомості, в полон якої вона час від часу потрапляла в досократівську епоху.

Сократ — своєрідна фігура в давньогрецькій філософії. За переказами, він був неписьменний, не залишив написаних творів. Про його погляди можна дізнатись з творів Платона, в яких Сократ виведений як один з учасників філософської дискусії. Будучи учнем софістів, він не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість — найвищою доброчесністю людини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Якщо людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом моральної досконалості людини. Всупереч релятивізму софістів він опирав моральні цінності на розум, через розум обґрунтовував їхню вічність і незмінність.

Обґрунтування розумом моральності було великим кроком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів святість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві норми, піддані критиці розуму, втрачають свою беззастережність і святість. Цим Сократ дуже нагадував афінянам софістів. За це нібито руйнування традиційних норм афіняни засудили Сократа до страти. Він помер, випивши чашу з отрутою, хоча мав змогу втекти з Афін. Слова філософа про те, що ідеї законів, які він захищав, витають навколо нього і не дають змоги йому порушити їх, є вищим виявом правосвідомості Сократа. Навіть своєю смертю цей апостол розуму утверджував силу всезагального.

Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину зі всіма його зв'язками він ставить антропопозитивізм. Сократ претендував на роль просвітителя. Він же ворог вивчення природи (втручання в справу богів). Задача його філософії - обґрунтовування релігійно-етичного світогляду, пізнання природи - безбожна справа. По Сократу, сумнів веде до самопізнання, потім до розуміння справедливості, має рацію, закону, зла, добра. Він же сказав, що пізнання людського духу - ось головне. Сумнів веде до суб'єктивного духу (людина), а потім веде до об'єктивного духу (бог). Знову ж таки по Сократу, особливе значення має пізнання єства чесноти. Він поставив питання про діалектичний метод мислення. Він же переконав, що істина - це моральність. А істинна моральність -- це знання того, що хороше. І елітарність знання веде до чесноти.

Сократ був цільною людиною, для якої власне життя було філософською проблемою, а найважливішим з проблем філософії було питання про значення життя і смерті. Не відділяючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше повинний в якому б то не було розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був таким же цільним, земним, життєвим, таким же повним і глибоким виразом духовного життя і античного миру.

Для бесід Сократа головним було дотримання логічного принципу, щоб у бесіді чи промові наступне випливало з попереднього. Про одну з прекрасних промов Лісія Сократ, проаналізувавши її, сказав: “Все в цій промові накидано як попало; він прагне до того, щоб його міркування пливло не з початку, а з кінця, на спині назад”. Сократ вважав, що будь-яка промова має бути побудована, ніби жива істота, у неї повинно бути тіло з головою і ногами, до того ж тіло і кінцівки мають підходити одне до одного і відповідати цілому (діалог “Федр”).Істинна справедливість, по Сократу, це знання того, що добре і чудово, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженству, життєвому щастю.Трьома основними чеснотами Сократ вважав: 1. Помірність (знання, як приборкувати пристрасті)

2. Хоробрість (знання, як подолати небезпеки)3. Справедливість (знання, як дотримувати закони божественні і людські). Тільки "благородні люди" можуть претендувати на знання. А "землероби і інші робітники дуже далекі від того, щоб взнати самих себе... адже вони знають тільки те, що має відношення до тіла і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є ознака розумності, ніхто з цих людей, не може бути розумним через одне своє ремесло". Робітнику, реміснику, землеробу, тобто всьому демосу (не говорячи вже про рабів), неприступне знання.

Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він був ідеологом аристократії, його вчення про непорушність, вічності і незмінності моральних норм виражає ідеологію саме цього класу. Сократовськая проповідь чесноти мала політичне призначення. Він сам говорить про себе, що піклується, щоб підготувати якомога більше осіб, здатних взятися за політичну діяльність. При цьому політичне виховання афінського громадянина велося їм в такому напрямі, щоб підготувати відновлення політичного панування аристократії, повернутися до "заповітів батьків".