Релігія Стародавньої Індії

Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Після вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних — від книг Вед (санскр. — "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е.

Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Такий поділ відображує історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самхити — це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.

Найпоширенішим було поклоніння богові Агні, як першооснові всього існуючого, богові Сонця — Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарств — Варуні. Широко визнавався і культ предків.

Інші збірники Самхити вміщують мелодії, які супроводжували культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Вони спрямовані на зміцнення авторитету жреців і поглиблення кастового поділу суспільства, їхня поява пов'язана зі зміною умов життя суспільства, з посиленням соціальної нерівності, розвитком системи варн. Крім того, з часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жреця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Аран'яки та Упанішади. Аран'яки (буквально — "лісні тексти") — це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються сам на сам пізнати істину і її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади посилено підкреслюють моністичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на внутрішній світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. "Брахман" у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і пер-шопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; "атман" — це дихання або окрема людська душа.