75. Сучасна феноменологія та герменевтика

Феноменологія. Сучасна феноменологія так чи інакше зв’язана з концепцією Едмунда Гуссерля (1859-1938), що розробила основні принципи феноменологічної філософії. До нього феноменологія розумілася як описове дослідження, що повинно передувати всякому поясненню цікавлячого явища. Гуссерль вперше розглядає феноменологію як нову філософію з властивим їй новим феноменологічним методом, що є фундаментом науки.

Головні цілі феноменології – побудувати науку про науку, науковчення і розкрити життєвий світ, світ повсякденного життя як основу всього пізнання, у тому числі наукового. Гуссерль вважав, що вивчення життєвого світу і науки слід починати з дослідження свідомості, тому що реальність доступна людям тільки через свідомість. Важлива не сама реальність, а те, як вона сприймається й осмислюється людиною. Свідомість повинна вивчатися не як засіб дослідження світу, а як основний предмет філософії.

Герменевтика. В античності герменевтикою називалося мистецтво роз’яснення, перекладу, тлумачення. Своє ім’я цей вид інтелектуальної діяльності одержав від грецького бога Гермеса, в обов’язки якого входило роз’яснення простим смертним волю богів. Герменевтичний метод входить у філософію найяскравіше через роботи Фрідріха Шлейермахера (1768-1834), що з’єднав у собі теолога і філолога. У теології він користався традиційними канонами мистецтва тлумачення текстів, а як філолог-класик, поставив перед собою завдання розробити універсальне навчання про розуміння й інтерпретацію художніх текстів. Герменевтика як метод історичної інтерпретації формулюється В.Дильтеєм (1833-1911) для розробки методу гуманітарних наук. Психологічною основою герменевтики для нього служать життєві прояви, зафіксовані в тексті. Гуманітарні науки повинні розрізняти вираження життєвих проявів в історичних текстах. Метод розуміння історичних текстів у герменевтичному трактуванні Дильтея є метод психологічної реконструкції. Але настільки всеосяжний методичний психологізм його не влаштовував, і він порушує питання про можливість об’єктивності в історичному пізнанні, про об’єктивність пізнання чужої індивідуальності. Так розвивалася проблематика герменевтики: від суб’єктивно-психологічного базису до об’єктивного, до дійсно історичної суті. Далі, підсилюючи цю тезу, Гадамер говорить про мову як найважливішій умові впорядковування зв’язків подій у нашому розумінні. У цьому напрямку прослідковується зв’язок герменевтики з аналітичною філософією. Герменевтика має також специфічний зв’язок з логікою. Володіючи власною тематикою, вона розуміє кожне висловлювання як відповідь, феноменологічно обгрунтоване X.Ліппсом у “Герменевтичній логіці”. Герменевтика тісно пов’язана із риторикою, оскільки мова займає в герменевтиці провідне місце. Мова в герменевтичному тлумаченні не просто медіум у світі людей і текстів, вона є потенційною спільністю розуму (Кассірер). На цьому грунтується універсальність герменевтичного розміру. Така уверсальність зустрічалася ще в Августина, що вказував на те, що значення знаків (слів) стоять вище, ніж значення речей. Однак сучасна герменевтика розглядає можливість бачити сенс не тільки в словах, але і у всіх людських творах. Мова – універсальна передумова пізнання світу, вона артикулює всю сукупність людського досвіду.