1. Філософія як особлива форма суспільної свідомості

Філософія – одна з стародавніх і найбільш захоплюючих областей людського знання, духовної культури. Зародившись у VII-VI ст. до н.е. в Індії, Китаї, Стародавній Греції, вона стала стійкою формою суспільної свідомості на всі подальші віки. Спираючись на погляди мислителів минулого і теперішнього часу, ми спробуємо дати уявлення про особливу область знання, думок, проблем, ім’я якої – філософія.

Приступаючи до вивчення філософії, необхідно передусім зрозуміти, що досліджує ця галузь знання, яке місце вона займає в житті суспільства і особистості. Є вона просто однієї з наук або ж філософія є щось більше, ніж наука?

З давніх віків під філософією розумілося прагнення до вищого пізнання, що відрізняло її від життєвої або інших форм знання, а також від релігійно-міфологічного розуміння світу. Філософи намагалися осмислити основи буття, способи пізнавальної діяльності, суть не тільки явищ природи, але і суспільного життя.

Відносно етимології терміну “філософія”. У перекладі з стародавньогрецької слово “філософія” означає “любов до мудрості”, однак таке тлумачення вельми приблизне. Насправді ж це поняття значно більш ємке і складне. Стародавньогрецький мислитель Платон, що закріпив в європейській термінології слово “філософія”, мав на увазі не суб’єктивну властивість людського розуму, а деяке “велике і що личить лише божеству”, об’єктивну якість розумно влаштованого і гармонійного світу. Звідси більш адекватним було б привести слово “філософія” як “любов до істини”, “збагнення істини”.

Філософія часом розуміється як деяке абстрактне знання, гранично віддалене від реальності повсякденного життя. Однак, немає нічого більш далекого від істини, чим така думка. Навпаки, саме в житті беруть початок самі серйозні, самі глибокі проблеми філософії, саме тут знаходиться головне поле її інтересів. З точки зору наукової філософії зрозуміти дійсність зовсім не значить просто просвітитися і у всьому погодитися з нею. Філософія передбачає критичне відношення до дійсності, до того, що застаріває і загниває, і одночасно – пошук насправді самої реальності, в її протиріччях, а не в мисленні про неї, пошук можливостей, засобів і напрямів її зміни і розвитку.

Таким чином, філософія в своєму зародженні мислилася не як просте збирання істини, а як прагнення до істини, як такий ідеальний настрій душі і розуму людини, який здатний привести до гармонійної рівноваги як внутрішнє психічне життя людини, так і його складні взаємовідносини з світом. Філософія – це як би індикатор істини, який знаходиться в душі самої людини і не дає їй схилитися перед яким-небудь приватним або суб’єктивно привабливим знанням, постійно нагадуючи про необхідність порівнювати свої дії і думки з більш глибокою істиною про себе і про світ, тобто постійно виявляти загальне відношення людини до життя. Це відношення виявляється в справах, обгрунтовується загальним поглядом на місце людини в світі, її світоглядом.

Філософія виникла в історії духовної культури не просто як наука, відмінна від інших по своєму предмету, а як особлива форма суспільної свідомості, що формувала (як форма професійної теоретичної діяльності) і особливий тип знання –знання світоглядне. Тому філософію зв’язують саме з світоглядом, часто називають його основою, бо філософія дає уявлення про світ і місце в ньому людини.

Основна проблема світогляду – це не людина і світ самі по собі, а їх відношення: людина-світ. Людина взаємодіє зі світом і стає такою, який він є, тільки через взаємодію з іншими людьми. Своє місце в світі вона може знайти, лише визначивши своє місце серед людей. Тому всі світоглядні положення можна розмістити в рамках двоякого відношення: людина-люди, природа. Кажучи про світогляд у великому суспільно-історичному масштабі, мають на увазі переважаючі на тому або іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали і норми життєдіяльності, тобто виділяють спільні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою тієї або іншої епохи. Насправді реальний світогляд формується в свідомості конкретних людей і використовується особистостями і соціальними групами як визначаючі життя загальні переконання. А це означає, що, крім типових, сумарних рис, світогляд кожної епохи живе, діє у безлічі групових і індивідуальних варіантів.

Перед кожною людиною постають питання: яке його місце в сучасному світі, які взагалі мета, значення і цінність людського життя, які перспективи людства, що розвивається і що можна зробити для того, щоб вирішити найгостріші протиріччя нашої епохи і використати досягнення науки і техніки на благо людини? І з чого, власне, це благо складається? Жодна свідома людина не може відійти від пошуку відповідей на ці питання. Ні наука, ні техніка самі по собі відповісти на них не можуть. Так справа і не в тому, щоб знайти раз і назавжди придатні відповіді і вивчити їх. Набагато важливіше оволодіти способами знаходити такі відповіді в сучасному світі, що швидко міняється і уміти перевіряти їх правильність, навчитися діяти відповідно до них. Такі знання дає особлива наукова дисципліна – філософія, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу; наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Таким чином, філософія як особлива форма суспільної свідомості, сприяє виробленню цілісної системи поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності і самої себе, а також формує зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності.

Звичайно, світогляд – це не тільки сукупність загальних відомостей про світ. Це одночасно і усвідомлені інтереси і ідеали, правові і етичні норми, соціальні пріоритети і гуманістичні цінності, все те, що визначає вибір лінії поведінки людини в житті. Відомо, що саме філософія дає розуміння діалектико-матеріалістичної методології природничо-наукового і соціального пізнання, сприяє формуванню творчого мислення студентів, виробленню у них своєрідного імунітету до догматизму і схоластики, до безконфліктного сприйняття дійсності.

Існують два типи знання – знання про предметні відносини дійсності, існуючі незалежно від людини, і знання, що відноситься до сфери самосвідомості, в яких виражене відношення людини до дійсності. Обидва типи знання історично виступали в різних формах звичайного знання, що формувалося в процесі безпосередньої життєвої відповіді, і наукового – як продукту спеціалізованої діяльності; релігійно-міфологічної і раціонально-теоретичної самосвідомості (світоглядної свідомості).

До якого типу знання відноситься знання, що формується філософією? Тут необхідно вийти з історико-матеріалістичного принципу обумовленості всіх явищ духовного життя суспільства практичними потребами життя людей. Специфіка того або іншого духовного життя може бути зрозуміла при з’ясуванні тієї специфічної суспільної потреби, на базі якої воно сформувалося. Однією з істотних соціальних потреб суспільства є потреба в усвідомленні людиною свого місця в світі як передумови вироблення певного до нього відношення і відповідної програми соціальної поведінки і діяльності. Ця соціальна потреба (безвідносно до того, усвідомлювалася вона чи ні, і в якій мірі) народжувала різні форми світоглядної свідомості (цілісного світосприйняття). Світоглядна свідомість як форма соціальної самосвідомості, заснована на певному світосприйнятті, у всіх своїх історичних формах була направлена на задоволення потреб духовного регулювальника в житті суспільства і особистості.

Філософія виникла в руслі історичного процесу зміни форм світогляду, що визначило специфіку того типу знання, яке вона формує. Виникнення філософії було відповіддю на історичну потребу дати раціонально-теоретичне обгрунтування світоглядних проблем. Формуючись як антипод релігії, філософія виступила як форма раціонально-теоретичного відношення до світу, і як форма пізнавальної діяльності усвідомлювала себе як наука. Для того, щоб теоретично вирішувати світоглядні проблеми, філософія повинна формувати певний тип знання. Оскільки філософія повинна дати відповіді на фундаментальні питання світогляду – про природу світу, вищі цілі і цінності людини, вона направлена на раціонально-теоретичне збагнення загальних форм буття і освоєння його людиною. Як форма теоретичної, пізнавальної діяльності, філософія, на відміну від інших форм світогляду, для обгрунтування своїх рішень повинна звертатися до фактів і логічних аргументів, тобто до арсеналу засобів, що використовуються наукою.

Як світоглядна теорія, філософія відрізняється від соціальних наук не тільки по предмету, але і по характеру знань і способам їх формування.

Філософські знання носять світоглядний характер. Це знання про відношення людини до світу, що органічно включають в себе цілісний аспект. Як світоглядна теорія, що виробляє цілісне світорозуміння, філософія зрештою направлена на обгрунтування соціальної орієнтації конкретного суб’єкта. У цьому значенні вона виступає особливою формою суспільної свідомості, пізнавальною функцією, що не обмежується. Філософія складає в своєму змісті знання, що формується нею, соціальну спрямованість самосвідомості певних соціальних груп, специфічні закони її історичного розвитку через боротьбу різних і протилежних напрямів, що формуються в ній, головними з яких є матеріалізм і ідеалізм. Це визначає складний, суперечливий шлях формування об’єктивно-істинного філософського знання.