Теорія цінностей (аксіологія) Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей

Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом. Вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.

Аксіологія (грец. axios — цінність, logos — вчення) — філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

В українській мові у тому самому значенні, що термін «цінність» вживається термін «вартість». Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це — природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, вітальні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є певні душевні стани(психічні цінності)— відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностямиє зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія. Їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностейналежать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії). Їх антиподами є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.

Усі ці різноманітні предмети і феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Цінність — феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги суб'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повітря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні. У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від свідомості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що суб'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єкти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-поміж інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єктивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чому свідомо надають перевагу.

Відмінність між обома підходами не така вже й суттєва, оскільки корисні копалини, чисте повітря, душевний комфорт, мир, моральні ідеали є цінностями для них обох. Однак об'єктивістська позиція передбачає, що цінності існують об'єктивно, незалежно від свідомості суб'єкта, а він може лише правильно чи неправильно оцінювати, використовувати їх. Суб'єктивістську позицію характеризує визнання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти. Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибудовувалися їх об'єктивістські і суб'єктивістські концепції.

Об'єктивістські концепції цінностей.Визнання і сприйняття цінностей з об'єктивістських позицій пов'язане із з'ясуванням, хто визначив цінності, надав значення блага певним феноменам. Прихильники цієї позиції вважають, що джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). Так, представникиоб'єктивного ідеалізму, неотомізму,а також німецький філософ, який застосував феноменологічний метод Е. Гуссерля у сфері етики, культури, релігії, Макс Шеллер (1874—1928) доводили, що саме Бог задав певну шкалу цінностей, а людині потрібно лише адекватно пізнати її і не відхилятись від неї. Матеріалісти виводили цінності з природи. На їх думку, природа речей і природа людини зумовлюють те, що деякі речі мають цінність для людини.

На основі вихідних засад об'єктивістських напрямів в Новий час була сформульована концепція природних прав людини, яка задекларувала основні цінності буржуазного суспільства (право на життя, свободу, результати власної праці), хоча ідеалісти виводили ці права від Бога, а матеріалісти — з природи. Ця концепція є яскравим виявом об'єктивізму. Вона проголошує природні права вічними, незмінними, незалежними від свідомості людини, волі законодавців.

Дещо м'якший варіант об'єктивізму репрезентують мислителі, які вважають, що цінності є продуктом культури та історії. На їх погляд цінності (вірніше те, що пізніше стали розглядати як цінності) формуються в певних культурно-історичних умовах. Вони не є вічними і незмінними, однак стосовно свідомості окремого індивіда набувають об'єктивного характеру. Наприклад, вартість товару, хоч він і є продуктом свідомої діяльності людини, не залежить від її свідомості, а визначається дією економічних законів. Вона не є незмінною, і в кожний час має різну величину. В історії філософії ця позиція відома як історизм— концепція, згідно з якою явища культури існують в розвитку. Таких поглядів дотримувалися Гегель, Маркс, Дільтей, Маннгейм та ін.

Методологічні засади обох концепцій (природних прав та історизму) мають сильні і слабкі сторони. Так, ґрунтуючись на концепції природних прав, вдалося подолати суперечність, перед якою опинилася німецька юстиція після Другої світової війни. Безперечно, несправедливість і нелюдяність фашистських законів була для неї очевидною. Однак, згідно із золотим правилом юстиції, закон не має зворотної сили, що закривало шлях до поновлення справедливості, реабілітації жертв фашизму і відшкодування нанесених їм збитків. Для подолання цієї суперечності німецький філософ права Г. Радбрух використав концепцію природного права людини, доводячи, що фашистські закони на час їх прийняття не були правовими, бо не відповідали правам людини. Тому всі присуди, що ґрунтувались на них, підлягають перегляду.

Концепцію прав людини, яка ґрунтується на природному праві, визнала ООН, а визнання її світовим співтовариством підважило засади тоталітаризму в колишньому СРСР, відіграло не останню роль в його розвалі.

Однак абсолютизація природних прав є теоретично безпідставною і практично небезпечною. Адже ця концепція, зародившись у Західній Європі, відповідає духу і стилю життя цієї культурної ойкумени. З нею не цілком узгоджуються інші культури, з яких складається сучасний світ (мусульманська, індійська, китайська). Нав'язати силою її цінності (СРСР — Афганістану, США — Іраку), значить свідомо провокувати конфлікт. В сучасних умовах концепція природного права може стати ідеологією глобалізму, який є далеко не однозначним явищем.

Суб'єктивістські концепції цінностей.Позиції суб'єктивізму дотримується насампередпсихологізм— течія, представники якої визначають цінності через психічні стани суб'єкта. Як відомо, ще софісти проголосили людину, взяту на рівні психічних інтересів, мірилом всіх речей — корисного, справедливого тощо. Найвпливовішою серед сучасних психологістів є концепція засновника прагматизму, американського філософа Чарлза-Сандерса Пірса, який розглядав цінність як те, що задовольняє потребу людини. Однак такий погляд поділяють не всі філософи. Наприклад, німецький мислитель Франц Брентано (1838—1917) вважав, що людина потребує чогось, оскільки надає йому цінність. За його твердженнями, цінність визначає потребу. Попри очевидний зв'язок між цінністю і потребою, багато мислителів переконані в неможливості заснування цінності на потребі як психічному стані окремої людини. Справді, щось набуває чи втрачає потребу для суб'єкта залежно від його стану. Вода, наприклад, є цінністю під час відчуття спраги і перестає бути нею після її задоволення. Загалом, психологізм породжує релятивізм, який заперечує усталений характер цінностей. Якщо під потребами розуміти антропологічні потреби (потреби людини як родової істоти), то ця концепція збігається з матеріалізмом, який апелює до природи людини у визначенні цінностей.

Психологізм притаманний поширеним на початку XX ст. спробам обґрунтувати етику, естетику, логіку, право, економічну теорію на психічних станах людини (Вундт, Ліпс, Міль). Його представники вважають, що моральні цінності походять із моральних почуттів (жалості, співчуття, колективізму та ін.). Але імперативний (загальнозобов'язуючий) характер моральних і правових норм не можна вивести з фактів. Люди є різними, а один і той самий факт може викликати в однієї людини почуття жалю, в іншої — зловтіхи, а немало людей можуть залишитися байдужими до нього. Тому на основі переживань не можна вивести одну для всіх людей моральну норму.

На відміну від представників психологізму, І. Канта, неокантіанці суб'єктом вважають трансцендентальну свідомість— свідомість, взяту під кутом зору найзагальніших закономірностей її функціонування (не конкретну свідомість, а свідомість узагалі).Концепція цінностей неокантіанців— німецьких філософів Вільгельма Віндельбанда (1848—1915) і Генріха Ріккерта (1863—1936) — ґрунтується на кантівському розмежуванні наявного буття (сущого) і належного (того, що повинно бути). Лейтмотивом неокантіанської концепції є твердження, що із сущого (наявного буття ) не можна вивести належного, тобто з того, що є, не можна вивести те, що повинно бути. В житті моральні люди часто бувають нещасливими, аморальні — щасливими. Тому вимогу «будь моральним» не можна заснувати на фактах життя. Добро, прекрасне, істина, справедливість, свобода є ідеалами, до яких слід прагнути, нормами, за якими слід жити. Їх зобов'язуючий характер виводиться з них самих. Це означає, що людина повинна бути доброю в ім'я самого добра, а не через блага, які можуть у зв'язку з цим стати доступними для неї. Цінності, за переконаннями неокантіанців, мають ідеальне буття, вони утворюють своєрідну сферу цінностей, яка не залежить ні від реального буття, ні від реального суб'єкта, а існує тільки для трансцендентального суб'єкта. Наприклад, людина визнає існування ідеалів, моральних і правових норм, але не вважає їх залежними від конкретної людини чи фактичних обставин.

До сфери цінностей Кант і його послідовники зараховували вищі цінності, які підносять людину над реальним буттям. На цій підставі вони трактували цінності як те, що повинно бути, не вважали цінностями матеріальні речі, які задовольняють потреби людини.

Близькою до неокантіанської є феноменологічна концепція цінностей. Найчільніший її представник німецький філософ Е. Гуссерль і його послідовники доводили, що цінності конституюються (творяться) трансцендентальним суб'єктом, але вони утворюють самостійну сферу цінностей, яка набуває об'єктивного характеру. Як і математичні предмети, цінності мають вічний і незмінний характер (у цьому їх позиція близька до об'єктивного ідеалізму). Те, що одну і ту саму цінність у різні часи тлумачать по-різному, на думку феноменологів, не заперечує її незмінного і вічного характеру. Це є лише суб'єктивними розуміннями, яких може бути багато, об'єктивної цінності. В такий спосіб феноменологія намагається примирити історизм, мінливість цінностей і твердження про їх вічний і незмінний характер.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цінностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослідження. Людина, яка прямо чи опосередковано визначає цінності, є складною і суперечливою істотою. Вона і свідомо вибирає цінності, і поставлена самою природою в ціннісне відношення до певних речей. Вона є і матеріальною істотою, для якої, наприклад, повітря, вода є базовими цінностями, які забезпечують її існування, водночас вона і духовна істота, яка через утвердження вищих цінностей підноситься над тваринним буттям.