Громадянське суспільство
Держава насамперед є формою організації суспільства, основний суб'єкт якого — людські індивіди. Від їхньої соціально-політичної, правової зрілості залежать сила і міць будь-якої держави, правової передусім. Її буттєвість потребує того, щоб громадяни були не тільки об'єктами розпоряджень влади, виконавцями чинних у державі законів, а й свідомими суб'єктами власних прав, своїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами загальнолюдської моралі. Тобто щоб вони мали розвинену громадянську самосвідомість як умову, наслідок буття громадянського суспільства, уявлення про яке формується в органічному зв'язку з ідеєю правової держави.
Історично ідея громадянського суспільства сягає політично-правової думки античності, зокрема творчості Цицерона, коли закладались основи уявлень про громадянство. Термін «громадянське суспільство» пов'язаний із латинським словом civis— громадянин, член римської громадянської общини(civitas)і основний суб'єкт тодішніх приватно-правових (а не публічно-владних) відносин згідно з римським громадянським правом(jus civile). Звідси — й близькість понять «громадянин»(civis)і «громадянський»(civilis).
Водночас термін «громадянське суспільство» не позбавлений певної парадоксальності, оскільки його зміст не відповідає назві. Адже співтовариством громадян є не громадянське суспільство, а держава як політичний феномен. У громадянському суспільстві (всупереч назві) діють не громадяни як суб'єкти публічно-владних відносин і публічного права, а приватні особи з власними інтересами, суб'єкти приватного права — учасники громадянсько-правових відносин. Поняття «громадянське суспільство» набуло поширення після перемоги Французької буржуазної революції XVIII ст., що поклала край становому поділу суспільства і проголосила Декларацію прав людини і громадянина. Становлення громадянського суспільства нерозривно пов'язане з процесом правового регулювання взаємовідносин між особою, суспільством і державою.
Сучасні уявлення про громадянське суспільство ґрунтуються на положенні Гегеля про розрізнення понять «держава» і «суспільство». До нього, ще з античних часів, ці поняття були синонімічними, навіть тотожними. Необхідність такого розрізнення випливала з гегелівської концепції індивідуального «Я». Індивід, на переконання Гегеля, здобуває свободу лише у процесі саморозкриття, до якого причетні всі інстанції, що оточують його, передусім сім'я (родина). Стосунки індивіда і родини базуються на зобов'язаннях «природного благочестя». Адже між батьками і дітьми неможливий договір, згідно з яким батьки зобов'язувалися б зачати і виховувати дітей в обмін на їхню майбутню любов і захист. У стосунках між ними існують взаємні природні зобов'язання, глибоко переплетені зі свободою індивіда, особливо в міру його подорослішання, коли власне «Я» потребує вже ширшого діапазону дій. Межі «природного благочестя» стають «тісними». Індивідові потрібна сфера вільної діяльності, де він може порівняти свою волю з волями інших й утвердитись у справедливих взаєминах. Ця сфера є сферою згоди, договору, яку Гегель і назвав «громадянським суспільством». Вона постає ланкою реформованого об'єднання, яке оточує і надає тотожності сім'ї (родині), оскільки його сутність постає у взаємному визначенні обов'язків, закорінених в індивідуальному виборі.
Ідея громадянського суспільства не була наслідком суто спекулятивного теоретичного пошуку. Вона — своєрідне відображення об'єктивного процесу зрілості різних сфер суспільного життя, їхньої диференціації, становлення як самостійної данності стосовно держави; наслідок тривалого процесу вдосконалення всіх сторін людської життєдіяльності. Як і правова держава, громадянське суспільство виникає на стадії індустріального розвитку виробництва, формування розгалужених особистих прав і свобод. Воно увінчує і появу нового типу особи, нового типу колективності та відносин між особою, суспільством і державою.
Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.
При цьому компетенція державного втручання в діяльність громадян обмежена до мінімуму й чітко означена. Як певна сукупність відносин між людьми і форм організації спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особливо високі вимоги до громадян. Від них очікується високий рівень духовності, відносин, збагачених любов'ю і повагою та особливо міцною правосвідомістю на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правовому полі, а й налагоджувати взаємини з іншими людьми. Правосвідомість потребує глибокого і всебічного знання законів, яке високо цінував ще Платон, вважаючи не випадковою співзвучність божественного і чудодійного закону (nomos)і розуму(nays). На його думку, з усіх наук, якими займається людина, найбільше сприяє її вдосконаленню наука про закони. Тому він рекомендував вивчати постійно праці з права.
Високі вимоги до чеснот громадян випливають із характерних рис громадянського суспільства, що виявляються насамперед у новому, асоціативному (лат. associatio — сполучення, з'єднання) характері зв'язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому суспільстві люди та їхні добровільні об'єднання (групи) мають реальну, гарантовану державою можливість вільно об'єднуватися для досягнення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забезпечується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їхніх інтересів і прагнень, доцільності обраних засобів і методів досягнення мети тощо. Це неодмінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на відповідальніше ставлення до співтовариства рівних і нерівних собі індивідів. Отже, основою громадянського суспільства є правосвідомі вільні громадяни та їхні добровільні об'єднання, існування яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.
Громадянське суспільство має складну і змінювану структуру: це комплекс соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (сім'я, школа, церква, добровільні об'єднання за професійними, віковими, творчими та іншими інтересами, клуби, спілки, товариства, громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких регулюється громадянським правом.
Громадянське суспільство забезпечує простір для самореалізації індивіда поза державними структурами. Тому таке суспільство часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньою діяльністю держави. Однак вони не взаємоізольовані, а взаємно доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й конденсації громадських ініціатив, які живлять, підтримують, коригують діяльність державного організму. В процесі становлення і розвитку громадянського суспільства відбувається заміна архаїчних, традиційних форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні, правові норми в усіх сферах суспільного життя. Це дає підстави стверджувати, що громадянське суспільство і правова держава є одним цілим і виражають міру демократизації політичного життя та політичної системи як її інституційно-правового механізму.
- 1. Вступ до філософії Сутність філософії та її роль у суспільстві
- Типи світоглядів
- Поняття «філософія»
- Предмет філософії
- Специфіка філософського знання
- Специфіка філософського знання
- Духовні джерела філософії
- Філософські методи
- Функції філософії
- 2. Історичні типи філософії Методологічні проблеми історії філософії Предмет історії філософії
- Історія філософії та філософія історії
- Методи історико-філософського аналізу
- Західна та східна моделі (парадигми) філософії
- Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції
- Давньоіндійська філософія
- Давня китайська філософія
- Конфуціанство
- Даосизм
- Філософія Давньої Греції
- Натурфілософія
- Класичний період давньогрецької філософії
- Філософія епохи еллінізму
- Філософія середньовіччя та епохи Відродження Філософія середньовіччя
- Патристика
- Схоластика
- Філософія епохи Відродження
- Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)
- Наукова революція XVI—XVII ст. Та її вплив на розвиток філософії
- Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
- Емпіризм. Англійська філософія XVII — XVIII ст.
- Раціоналізм
- Філософія Просвітництва
- Критична філософія і. Канта
- Суб'єктивний ідеалізм і. Фіхте
- Об'єктивний ідеалізм ф.-в.-й. Шеллінга
- Система ідеалістичної діалектики г.-в.-ф. Гегеля
- Філософія л. Фейєрбаха
- Філософія марксизму
- Сучасна світова філософія Позитивізм
- Махізм і емпіріокритицизм («друга хвиля» позитивізму)
- Конвенціоналізм а. Пуанкаре
- Неопозитивізм і аналітична філософія
- «Критичний раціоналізм»
- Історична школа філософії науки
- Прагматизм
- Ірраціоналізм у сучасній філософії
- «Філософія життя»
- Феноменологія
- Екзистенційна філософія
- Українська філософія Дохристиянські витоки української філософії
- Філософська думка часів Київської Русі
- Філософія українського Відродження та бароко
- Філософія г. Сковороди
- Філософія Просвітництва й романтизму в Україні
- Філософія української національної ідеї
- 3. Філософське розуміння світу Філософське вчення про буття (онтологія) Проблема буття у філософії
- Вчення про світ
- Підстави існування світу
- Сфери буття світу
- Категорії як структури буття Проблема категорій в історії філософії
- Основні категорії онтології
- Діалектика парних категорій та їх методологічна функція
- Свідомість Поняття «свідомість»
- Проблема свідомості в історії філософії
- Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла
- Виникнення свідомості
- Ознаки (властивості) свідомості та її структура
- Філософія пізнання (гносеологія) Пізнання як предмет філософського аналізу
- Сутність пізнання у філософській традиції
- Чуттєве та раціональне в пізнанні
- Методологія наукового пізнання
- Проблема істини в пізнанні
- Теорія цінностей (аксіологія) Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей
- Класифікація цінностей
- Функції цінностей
- Оцінка та істина
- 4. Філософія людини Філософська антропологія Релігійно-міфологічна антропософія
- Натуралістична (наукова) антропософія
- Філософські проблеми антропогенезу
- Біологічне і соціальне в людині
- Біологія і культура в генезисі людини
- Сфери буття людини
- Філософія культури Поняття культури та її сутнісні начала
- Атрибутивні ознаки і властивості культури
- Генезис теорії культури
- Проблема кризи сучасної культури
- Філософія релігії Поняття і проблемна сфера філософії релігії
- Поняття феномену релігії
- Філософські концепції природи релігії
- Основні елементи та структура релігії
- Буття Бога у філософській інтерпретації
- 5. Філософія і суспільство Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства) Природа суспільства у філософській традиції
- Онтологія соціального
- Форми організації суспільного буття
- Малі та середні соціальні групи Малі соціальні групи
- Середні соціальні групи
- Великі соціальні групи як основні суб'єкти суспільного розвитку (класи, нації)
- Філософія історії Філософія історії: поняття і предмет
- Лінійна філософія історії
- Нелінійна філософія історії
- Філософія права Філософія права: поняття і предмет
- Сутність права
- Право і закон
- Людина і право
- Правова держава
- Громадянське суспільство
- Філософія економіки Сутність і проблемна сфера філософії економіки
- Зміст та еволюція поняття «економіка»
- Сутність та особливості суспільного виробництва
- Філософія грошей
- Філософія техніки Техніка та історія людства
- Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
- Техніка як філософське поняття
- Головні проблеми досліджень у філософії техніки
- Проблема оцінки техніки
- Література з філософії