logo search
філ

97. Поняття суспільно-економічної формації, його місце в історії філософії.

У сучасн. філ. співіснують два підходи до типології сус-ва, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного – формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої спрямовані ці підходи є проблема логіки, певного порядку і спрямованості істор. процесу. Формаційна теорія ґрунтується на розумінні сус-ва як соц.-ек. цілісності, тобто вирішальна роль відводиться ек. фактору. Розробка поняття другої сусп.-ек. формація належить Марксу. Саме він вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, що значним чином вплинуло на подальший розвиток соціологічної науки. Сусп-ек. формації – це конкретно-істор. типи сус-ва, послідовні “сходинки” істор. еволюції, що обумовлені певним способом вир-ва і специфічною формою виробничих відносин, насамперед – формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб вир-ва детермінує усю різноманітність сусп. відносин і зв’язків. Основними елементами сусп.-ек. формації є базис та надбудова.

Суспільно-економ. формація розгля-дається як загальна характеристика основних типів суспільства. Первісно-общинне, рабовласницьке, феодальне, кап.-комуністичне сус-во, такі ступені розвитку соціуму. Світовий істор. процес розуміється як лінійне сходження від однієї формації до другої. Формаційних підхід, на який спирався Маркс в аналізі сус-ва, був історично виправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму до кап. саме на даному етапі істор. об’єктивні соц.-ек., технологічні процеси однозначно визначали функціонування і розвиток сус-ва. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім для пояснення істор. розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а його абсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірно стверджу-вати, що на любому етапі істор. соц-ек. відносини детермінують сусп. життя в цілому. По-друге, уявлення про єдину закономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишає місця для свободи людини, для вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправ-ді, бо, історія є проявом творчої діяльн. людей, а процес творчості ніколи не можна абсолютно передбачати. По-третє, реальна історія народів, сус-в, держав не вкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній, при такій спрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури і цивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалого сус-ва. Отже, теорія формаційного розвитку сус-ва є історично обмеженою. Вона була адекватна епосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу (18-19 ст.) і відображає об’єктивні тенденції саме цього періоду.