106.Цінності як визначальна характеристика людського буття.

Ціннісні орієнтації можуть формуватися в будь-якій сфері життє­діяльності людини і суспільства. Вищі цінності відображають фунда­ментальні відносини і потреби людей, становлять фундамент індиві­дуального світогляду. Що ж для людини найважливіше, що пояснює на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою суттєвість особи. Вищими цінностями виступають: здоров'я, сім'я, любов, свобо­да, світ, війна, держава, праця, істина, честь, свідомість, пізнання, твор­чість тощо. У порівнянні з звичайними цінностями, вищі цінності мають швидше орієнтаційний, аніж регулятивний характер. Вищі цін­ності - це ємні емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають всі сфери життя людини. Це цін­ності суспільного ладу, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. Цін­ності визначають зміст існування індивіда, з чого випливає вся його мотивація. Вищі цінності сприяють втягненню людини у вищі інстан­ції, наповнюючи зміст її життя. Потреби в змісті, сенсі життя людини в інтегральному розумінні світу, універсальному з'ясувальному прин­ципі. Без такого внутрішнього ідейного сенсу людина не відчуває своєї цінності, не спроможна керувати творінням самої себе.

Людина без сенсу життя, без вищої мети є засобом для мети інших людей. Адже у кожної істоти є вбудована система поведінки, що допо­магає в найширшому змісті жити. На найпримітивнішому рівні все зводиться до завдання вижити, тобто забезпечити цілісність окремих осіб і всього біологічного виду. Завдання такого механізму, вбудова­ного природою в тваринах, обмежено пошуками їжі, сховища, подо­ланням небезпеки і відтворенням потомства, щоб відвернути зник­нення виду. Для людини мета жити не зводиться лише до простого виживання, але ще й до задоволення певних емоційних і духовних потреб. Тому механізм успіху людини - цінності, допомагають їй не тільки уникати і переборювати небезпеку і здійснювати інші, прита­манні всьому тваринному світу функції, але й творити, створювати поетичні твори, управляти виробництвом, займатися комерцією, до­сліджувати нові горизонти в науці, здобувати спокій духу, удосконалю­ватися - словом, досягати успіхів в будь-якій іншій сфері діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе і повнокровне життя.

В сучасному світі руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва можуть протистояти, по-перше, об'єктивна логіка самого виробництва, що веде до хижацтва, прагне до максимального прибутку. Спираючись на приватний інтерес, об'єктивна логіка виробництва змушена орієнту­ватися на високу продуктивність праці і якість продукції. По-друге, позитивна трудова тенденція і відповідальність за долю людства і при­роди стимулюються демократичними традиціями (там, де вони є), що дозволяють суспільній думці (рух зелених) відігравати істотну роль. По-третє, культурно-історичні традиції, що відіграють охоронну роль тощо. В сучасному світі, де існують різноманітні суспільні системи і політичні режими, філософ Євген Волчек відзначає, що «іде боротьба між класичною буржуазною орієнтацією (силою домагатися першості і задоволення потреби по максимуму), у симбіоз мафії, що вироджу­ється. і «масової культури», з одного боку, і нової орієнтації на загаль­нолюдські цінності, на виживання людства і планети в цілому, - з ін­шого. Новизна такої орієнтації - в її глобальності і неминучості (аль­тернатива - катастрофа). Виступає така орієнтація як органічне про­довження кращих традицій людства, що розвиваються в буддизмі, християнстві, гуманістично орієнтованому соціалізмі - словом, в усіх вченнях, що містять прогресивне, загальнолюдське раціональне зерно».

Природно, виродливі форми набирає в сучасних умовах і економі­ка країн деформованого соціалізму, споживча тенденція у ставленні до природи, людини праці, тому що порушується зворотний зв'язок та відсутня пряма зацікавленість і відповідальність за якість резуль­татів тощо. Звідси, проблеми економіки і розпад моралі. В усьому світі йде боротьба між двома концепціями в аксіології (теорії ціннос­тей) - споживацьке екологічної і гуманістично космічної. В основу концепції, висунутої ще Френсісом Беконом, покладено принцип «знан­ня - сила», що дозволить маніпулювати всім, що визнається як об'­єкт, річ, товар. Такий принцип орієнтує людей не на добро, а на владу. В іншій концепції лейтмотивом виступає цілісність, що розви­вається. гармонійно в самому світі (людина, суспільство, природа) і в системі ключових цінностей суспільної людини. В концепції свобода як вищий прояв гуманізму і творчої самореалізації індивідуальності і причетність як шанобливість перед життям і відповідальність у став­ленні до природи, космосу, орієнтовані на єдність користі і добра, на гармонію інтересів людини і суспільства, на творчість, що спирається на спільність істинних знань про світ, красоту тощо. Але зміну цінніс­них орієнтацій не виробиш на замовлення. Якщо не вдається витісни­ти негативні почуття, наступаючи фронтально, то добитися аналогіч­них результатів можна, підмінивши їх позитивними почуттями. На рубежі XX і XXI ст. знову висувається і досить гостро стає пробле­ма ціннісних орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмеже­ний оптимізм людської самовпевненості в межах етичного закону.

107.Філософська антропологія

- ідеаліст. Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:

- біологічні теорії;

- теорії соціологічні.

Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові.

Другий вид теорій  теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)

Обидва види теорій мають спільну рису – вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось – природи чи суспільства.(вперше – в античності)

Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу.

Дух є осередком мислення та дії людини. Також виділяють 2 духовні потенції людини-розум і волю.

108.Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.

Людина – істота розумна, людина – істота, яка має самосвідомість, моральна і вільна істота тощо. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу: свідомість, мова, здібність до праці і творчості.

У з’ясуванні загального змісту антропосоціогенеза важливу роль відіграла і відіграє трудова гіпотеза, яка визначала значення праці в процесі антропосоціогенеза. Та значення праці в процесі становлення людини і суспільства не можна перебільшувати, тлумачити в дусі натуралістичних (а тим більш механістичних) уявлень про причини і залежності. Важлива риса антропосоціогенеза – комплексність, і тому неправильно твердити, що спочатку виникла праця, потім суспільство, а ще пізніше – мова, мислення, свідомість. Та праця і сама має історію походження, перетворюючись в повноцінну предметно-практичну діяльність лише у взаємодії з факторами соціалізації: мова, свідомість, моральність, міфологія, ритуальна практика та ін. Людина з самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості формуються в ході розвитку предметної діяльності, а отже історично. Самі потреби людей сформовані історично і при визначальному впливі праці. Людина, виштовхана з суспільства в природу (окремо від інших людей, від знарядь, знань і навичок), виявляється ні до чого не здатною твариною, бо специфічно людський спосіб життєдіяльності – праця — уже за походженням є колективною, спільною діяльністю. Практично універсальність людини проявляється саме в тій універсальності, яка всю природу перетворює в її неорганічне тіло, оскільки вона служить, по-перше, безпосереднім життєвим засобом для людини, а по-друге, матерією, предметом і знаряддям її життєдіяльності. Лише членами суспільства люди можуть відчувати себе господарями природи або істотами, захищеними від її стихійних сил. І те особливе значення, яке людські індивіди одержують усередині суспільства, врешті-решт визначається їх місцем в складній і багатоманітній системі відносин, що складаються з приводу виробництва, суспільної праці. Отже, поняття людини дає найзагальнішу, абстрактну характеристику індивіда як родової істоти.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Особливо індивід означає неподільну далі частку якогось цілого. Це своєрідний соціальний атом, окрема людина, окремий представник людського роду і член якоїсь соціальної спільності. Це сама проста і абстрактна характеристика людини, що говорить лише про те, що вона відокремлена від інших індивідів. Відокремленість не становить її суттєву характеристику, бо відокремлена одна від одної і в такому розумінні індивідуальні всі об’єкти у Всесвіті. З допомогою поняття індивіда підкреслюється і те, що є спільним між окремою людиною і іншими людьми, і те, як повно у людині відображені родові якості. Але людина не є тільки зв’язаною суспільством з іншими людьми, а має свою певну незалежність завдяки соціальній і духовній активності.

Людина в її конкретному прояві є оригінальна і неповторна істота. Індивід означає окреме існування людського, поєднує природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості. Як соціальний атом, індивід виник в історії не випадково і не відразу. Тривалий період існували своєрідна цілісність суспільства, злиття окремих одиниць в ціле. Ніхто не гадав і не почував себе окремо. Спільний уклад життя, виробництво, споживання, побут, традиції підкоряли кожного члена суспільства родовій цілісності. Поділ праці та обмін продуктами внесли тоді перші елементи нерівності, та приватна власність остаточно розколола цілісність суспільства. На руїнах родоплемінного устрою з виникненням класів формувалося й усвідомлення окремою людиною своєї відмінності від інших, насамперед, як суб’єкта приватної власності. Індивід відчув себе окремим власником, як господар власного майна, знарядь праці, суб’єкт сім’ї та ширших спільностей. Кожен індивід існує окремо і разом з іншими, із своїм владним життям і спільними потребами, інтересами, метою, справами. Його єдність з суспільством коливається в широкому діапазоні: від повного злиття (наприклад,, буржуа XVIII ст. повністю ототожнює себе з усіма проявами громадянського суспільства) – до відчуження (пролетарі того ж періоду відчували себе знедоленими, ізгоями). У такій єдності індивід розвивав і зміцнював свою особливість -’ складової цілісної природи індивіда як окремої людини, сукупності своєрідних якостей і ознак позначається поняттям індивідуальності.

Поняття індивідуальності розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здібністю бути самим собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини. Такий недолік компенсується поняттям особистості, що характеризує, насамперед, суспільно-розвинуту людину.

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об’єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв’язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб’єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов’язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв’язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

109.Соціальний тип особистості — продукт складного переплетення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей, відображення того, як суспільна система впливає на ціннісні орієнтації людини і через них — на його реальну поведінку.