Тема 16: Сучасна світова філософія

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• сутність вчення німецьких ірраціоналістів;

• передумови виникнення прагматизму;

• особливості філософії прагматизму.

Питання теми

1. Ірраціоналістичні вчення німецьких філософів А. Шопенгауера і Ф. Ніцше.

2. Прагматизм як суб’єктивно-ідеалістичний напрямок в філософії.

Методичні рекомендації

При підготовці першого питання важливо відзначити, що у перші десятиліття ХІХ ст. Артур Шопенгауер (1788-1860) намагався протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю діалектичному вченню Г.Гегеля.

Основні напрямки його філософії:

• волюнтаризм – основа світу – воля, яка протиставляється розуму;

• світ існує тільки для суб’єкта як його уявлення, тобто як предмет свідомості;

• велика роль причинності, яка має чотири види – фізичну, логічну, математичну і моральну;

• існування двох світів, перейти від першого до другого шляхом звичайного пізнання принципово неможливо;

• людина належить до обох світів;

• тіло є нічим іншим, як об’єктивованою волею;

• у кожної людини є три найвищі блага життя – здоров’я, молодість і свобода;

• щастя – ілюзорне і тимчасове, досягнення його можливе лише окремою людиною.

• спасіння від світу суєти і печалі – тільки в мистецтві й аскетизмі;

• за кожним конкретним феноменом «світу уявлень» приховується його “ідея”, всезагальне.

Світогляд Фрідріха Ніцше (1844-1900) сформувався під впливом волюнтаризму А. Шопенгауера та дарвінізму.

Основні напрямки його філософії:

• основа життя – це воля як рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання;

• воля вище ніж розум, який виступає як засіб, інструмент життя.

• життя – постійне становлення, боріння, процес, а не предмет і субстанція;

• людина – біологічно недовершена, хвора істота, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом;

• виступав проти християнства, переоцінив основні християнські цінності;

• заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра;

• засуджував колективізм як стадність, різко виступав проти ідеї рівності, проповідуваної прихильниками демократії та соціалізму;

• продукував ідею надлюдини – сильної волі, яка сама задає собі моральні цінності, сама вирішує, що є добро і зло. Це людина, яка не визнає осуду інших.

При висвітленні другого питання необхідно відзначити, що прагматизм виник наприкінці ХІХ ст. у США.

Прагматизм (грецьк. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

Основні представники прагматизму – американські вчені і філософи:

- Чарльз Пірс Сандерс (1839-1914) – засновник прагматизму, який порвав з класичною традицією в гносеології.

Основні напрямки його філософії:

• мислення як спосіб пристосування людини до дійсності;

• пізнання трактує як пристосування до середовища, знаходження оптимальних реакцій для його контролювання, задоволення потреб людини;

• людина виробляє сукупність звичок діяти відповідно до певного середовища, і ці звички ґрунтуються на вірі;

• свідомість людини складається не з істин, а з вірувань, тобто зі звичок діяти певним чином за певних обставин;

• справжнім методом вважає науковий. (Тільки він придатний для формування спільних вірувань);

• зведення значення поняття до сукупності способів практичного застосування предмету, якого воно стосується, свідчить, що мислення виникло в процесі практичної діяльності людини і заради цієї діяльності;

• переосмислює проблему істини.

- Вільям Джемс (1842-1910) – американський вчений, філософ, надає прагматизму соціально-утилітарного забарвлення.

Основні напрямки його філософії:

• істина – не просто практичність, а насамперед корисність ідеї;

• істинними є ідеї, що мають сприятливі (очікуванні, передбачувані) наслідки, зручні, вигідні, стають у нагоді людині;

• посилив аспект корисності (утилітарності) істини, який у Ч.Пірса тільки намітився;

• прагматизм, на його думку, поєднує істину і благо;

• істинність будь-якої теорії полягає в її здатності працювати на людину, сприяти успіху;

- Джон Дьюї (1859-1952) представник інструменталізму.

• Основні напрямки його філософії:

• розглядав пізнання як пристосування людини до мінливого середовища;

• пізнання, дослідження тлумачив як засіб трансформації неконтрольованої ситуації в контрольовану;

• мислення вносить чіткість і гармонію в ситуацію, в якій панувала нечіткість і сумніви;

• значущість ідей розглядав у відношенні до проблемної ситуації;

• розум носить операційний (спрямований на розв’язання проблем і контролювання ситуації), а не споглядальний характер;

• практика – єдиний визначник цінності ідей;

• ідеї – інструменти, засоби розв’язування проблем.