15. Філософія життя(а.Шопенгауер, ф.Ніцше, а.Бергеон)
У широкому розумінні філософія життя — це будь-яка концепція, що розглядає питання смислу, мети, цінності життя, особливо коли вона недооцінює чи й ігнорує теоретичне знання, звертаючись до непідробної повноти безпосереднього переживання, прагне «зрозуміти життя з нього самого». Вона надає перевагу почуттям, інстинкту; виступає проти інтелекту; захищає ірраціоналізм і містику від раціоналізму, споглядання від поняття, «творче начало» від «механічного». Засновниками сучасної філософії життя вважаються А. Шопенгауер і Ф.-В. Ніцше.
Етичні погляди А. Шопенгауера. Творець філософської концепції, яка стала одним із джерел філософії життя, А. Шопенгауер наукове світорозуміння вважав ілюзорним, класичну філософію — шарлатанством, а діалектику — «жонглюванням абстрактними формулами» . Його праці — «Світ як воля і уявлення», «Дві основні проблеми етики» та «Афоризми і максими» значно вплинули на європейську філософію, зокрема й на етику.
Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети об'єктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом каузальності (причинності), недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, суб'єкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, об'єкт серед об'єктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло — це об'єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла.
Концепція А. Шопенгауера ґрунтувалася на двох основних положеннях: «світ — це воля в собі» і «світ — це уявлення для нас» (згадаймо «речі в собі» і «речі для нас» І. Канта). Світ як річ у собі постає у філософа як сліпа «воля до життя».
Етичні погляди Ф.-В. Ніцше. Поділяючи погляди А. Шопенгауера, Ф.-В. Ніцше, однак, категорично виступив проти сучасної йому європейської моралі (не тільки проти моральності, реальних моральних стосунків, які завжди недосконалі, а й проти моралі як системи норм бажаних моральних стосунків людей), за «переоцінку цінностей», насамперед моральних
На думку Ф.-В. Ніцше, сучасна йому Європа перебуває напередодні кризи. Однак щоб збагнути це і переоцінити цінності, філософ повинен бути чесним перед собою, мати «злу» совість, не схилятися перед авторитетами, виявляти героїзм мислі (за героїзм мислі Ніцше захоплювався творчістю А. Шопенгауера). Філософ нічого не повинен брати на віру, йому слід підозріло ставитися до дійсності, зривати маски з освячених ідеалів, не лякатися світу, який при цьому йому відкриється, не боятися бути незрозумілим і відкинутим ображеними обивателями. Насамперед він має відмовитися від морального тлумачення світу, яке панує в традиційній філософії і теології, не довіряти смислу, що лежить на поверхні, а відшукати його соціально-психологічні основи.
Філософія Бергсона на відміну від більшості систем минулого дуалистична. Світ для нього розділений на двох у корені різні частини: з одного боку - життя, з інший матерія, чи вірніше, те інертне “щось”, що інтелект розглядає як матерію. Весь всесвіт є зіткнення і конфлікт двох протилежних рухів: життя, що прагне нагору, і матерії, що падає вниз.
16. філософія фрейдизму. Неофрейдизм.
Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст. став психоаналіз, або фрейдизм. Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зиґмунд Фрейд (1856-1939). Основні погляди Фрейда викладені в його працях: "Три нариси з теорії сексуальності" (1905), "По ту сторону принципу задоволення" (1920), "Я і Воно" (1923), "Тотем і табу" (1913), "Майбутнє однієї ілюзії" (1927), "Незадоволеність у культурі" (1930) та ін. У названих працях яскраво виявляється перехід 3. Фрейда від раціоналізму до ірраціоналізму. Він звернувся до аналізу психіки в цілому. На цій підставі у Фрейда формуються уявлення про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" він розгортає структурну концепцію психіки, визначаючи в ній такі сфери:
а) несвідоме ("Воно") - це визначальний глибинний план людської психіки. Він функціонує на основі природжених, природних, генетично первинних потягів;
б) свідоме ("Я") - це розум людини, або "его". Воно виступає посередником між несвідомим та зовнішнім світом "Я", прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно";
в) підсвідоме ("Над-Я") - це внутрішня особиста совість. Вона утворюється під впливом системи суспільних заборон. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" - індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей.
Неофрейдизм
Найвідомішими послідовниками 3. Фрейда були засновники аналітичної психології швейцарський психолог, філософ і культуролог Карл Густав Юнг (1875-1961), засновник індивідуальної психології австрійський психолог Альфред Адлер (1870-1937), засновник сексуально-економічної теорії австро-американський лікар Вільгельм Рейх (1879-1957), німецький філософ, психолог та соціолог Еріх Фромм (1900-1980), ідеолог "нових лівих" Герберт Маркузе (1898-1979) та ін. Ці філософи уточнили вихідні положення психоаналізу, оновили їх, і тому їх концепція дістала назву неофрейдизму.
Засновники неофрейдизму вказали на неспроможність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Наприклад, основного представника неофрейдизму Еріха Фромма не задовольняли біологізм і соціальний песимізм Фрейда, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу на соціальну філософію. З цією метою він звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л. Фейєрбаха і особливо до праць К. Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потягів та роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте, вважаючи, що соціальна теорія К. Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив за мету доповнити марксизм психоаналізом.
- 2.Історичні типи світогляду. Специфіка і структура філософського знання.
- 3.Антична філософія та її характерні риси. Основні школи досократівської філософії.
- 5.Вчення Платона про ідеї. Платонівська концепція держави.
- 6. Соціально-філософські погляди Аристотеля. Логічне та етичне вчення Аристотеля
- 7. Особливості середньовічної філософії. Етапи розвитку середньовічної філософії(апогетика,Патристика,схоластика)
- 8.Загальна характеристика епохи Відродження. Соціально філософська думка епохи Відродження.
- 9.Загальна характеристика філософії Нового Часу.
- 10.Проблема методу пізнання(ф.Бекон, д.Локк, р.Декарт)
- 11.Філософське Просвітництво 18ст.
- 12.Вчення про пізнання і.Канта. Етичне вчення і.Канта
- 13.Історичні умови виникнення марксизму. Марксиське вчення про суспільно-економічну формацію.
- 14.Сцієнтизм та антисцієтизм. Етапи розвитку позитивізму.
- 15. Філософія життя(а.Шопенгауер, ф.Ніцше, а.Бергеон)
- 17.Екзистенціальна філософія(ж.-п.Сартр, а. Камю. К. Ясперс).
- 18.Києво-Могилянська Академія як осередок української та слов*янської культури.
- 19.Філософські ідеї творчості т.Шевченка
- 20.Філософія г.Сковороди
- 21.Філософські ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. Філософія серця п.Юркевича
- 22.Українська філософія XIX-XX ст.(м.Грушевський, д.Донцоа, в.Винниченко)
- 23. Проблема буття у філософії
- 24. Основні категорії онтології(матерія,рух,простір,час)
- 25.Філософські проблеми антропогенезу. Біологічне і соціальне в людині. Біологія і культура в генезі людини.
- 26.Життєва позиція особистості. Вихованння особистості.
- 32.Поняття істини
- 35. Ієрархія цінностей людського буття. Цінності як ядро світоглядної проблематики.
- 36.Проблема духовності у сучасній цивілізації. Релігійно-міфологічна та натуралістична антропософія
- 37. Поняття культури та її сутності начала. Атрибутивні ознаки культури.
- 39.Форми організації суспільного буття.
- 41. Основні проекту і моделі глобального розвитку
- 42. Правова держава. Громадське суспільство.
- 43. Глобальні проблеми людства.
- 44. Парадокси глобальної і регіональної безпеки.
- 45. Цивілізаційний вибір України.