Тема 11: Філософія середньовічного суспільства

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• особливості середньовічної парадигми філософії;

• основні напрямки в філософії середньовіччя

Питання теми

1. Виникнення середньовічної парадигми західноєвропейської філософії.

2. Основні напрямки філософії Середньовіччя.

Методичні рекомендації

При підготовці першого питання необхідно звернути увагу на те, що у оцінці середньовічної філософії існують два протилежних погляди:

По-перше, підкреслюється її безплідність, «схоластичність», а почасти і «реакційність», що підтверджується тезою про те, що філософія виконувала роль служниці теології.

По-друге, цей період в історії філософії оцінюється як високопродуктивний, позитивний.

Основними рисами середньовічної філософії виступають:

• формування бачення реальності «за образом і подобою» духу;

• людина феодального суспільства постає «духовною», «одухотвореною», а не просто тілесною (чи природною) істотою;

• ключ до розв’язання всіх проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.

На цьому ґрунті починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма:

• Ідейно-світоглядний зміст.

• Духовно-ідеальне тлумачення реальності.

• Найдосконаліше втілення духовності – Бог.

• «Найголовніше» знання – теологія (богослов’я).

• Все «земне», «світське» – держава та інші суспільні інституції (цехи і т.п.) – набувають характеристик «справжнього» існування, лише отримуючи санкцію «божественного буття» – благословення церкви.

• «Двоїсте» буття:

• справжній (божественний, духовний, небесний, благий);

• несправжній (тваринний, плотський, земний, гріховний).

При підготовці другого питання необхідно виділити такі напрямками середньовічної філософії як апологетика, патристика, схоластика, реалізм і номіналізм.

Основною особливістю патристики (від лат. «патер» – отець) було поєднання християнських доктрин з античною філософією (головним чином, з неоплатонізмом).

Найвідомішим представником західної патристики був Аврелій Августин (354-430 рр.), який систематизував християнський світогляд, намагаючись представити його як цілісне та єдино вірне вчення; зробив Бога центром філософського мислення.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що період з VI по XIV-XV ст. називається періодом схоластики (схоластичний – шкільний), для якої характерні:

• сліпа віра в авторитети;

• догматизм, бездумне заучування й запам’ятовування прописних істин;

• відрив від життя.

Схоластика поділяється на:

• ранню схоластику (VI-ХІІ ст.), яка орієнтувалась на Платона та неоплатонізм, біля її витоків стояли: на Сході – Іоанн Дамаскін, на Заході – Іоанн Скот Еріугена.

• розквіт схоластики (ХІІІ ст.), представлений латинським аверроїзмом, який очолював Сігер Брабантський (бл. 1240-1284 рр.):

• занепад, пізню схоластику (XIV-XVI ст.), яка пристосувала Аристотеля до католицизму. Представник цього періоду Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – засновник напряму філософської думки, яка має ім’я томізм, створив грандіозний теолого-філософський синтез.

Слід загострити увагу на вченні Фоми Аквінського про взаємовідношення загального й одиничного, що було предметом дискусій між номіналізмом (Іоанн Росцелін, Іоанн Дунс Скот) і реалізмом (Пьер Абеляр)

Питання для самоконтролю

1. Які основні риси середньовічної філософії?

2. Чим відрізняється нова (середньовічна) філософська парадигма від античної?

3. Які напрямки виділяють у середньовічній філософській думці?

4. У чом сутність апологетики?

5. Що таке патристика?

6. Які особливості схоластики?

7. Чим відрізняються реалізм і номіналізм

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Зародження та розвиток середньовічної філософії.

2. Розвиток та занепад схоластики.

3. проблема загального і одиничного у середньовічній філософії.

4. Вчення про людину в філософії Фоми Аквінського.

Бібліографічний список

Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 5, 13, 36, 43, 47, 51, 60.