Нмп

Тема 10: Філософія античного світу

Мета заняття: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- давньокитайську, давньоіндійську, давньогрецьку філософію, їх особливості, напрямки, школи, ціннісні позиції;

еллінсько-римський період античності, звернути особливу увагу на епікурейську, скептичну, стоїчну і неоплатонівську філософські школи.

План

Давньокитайська і давньоіндійська філософія.
Давньогрецька (еллінська філософія).
Історичне значення античної філософії.

Методичні рекомендації

При підготовці першого питання потрібно загострити увагу на тому, що філософська думка виникла одночасно в країнах Давнього Сходу і в античній Греції на зламі VІІ-VІ ст. до н.е.

Необхідно підкреслити, що особливістю давньоіндійської філософії було знаходження в центрі уваги багатьох філософських течій людини і питання її морального удосконалення. Слід зазначити, що в історії філософської думки Давньої Індії визначаються два періоди:

ведичний, основною пам’яткою якого є Упанішади;
епічний, основними пам’ятками якого є Махабхарата і Рамаяна. Широке розповсюдження в цей період набувають буддизм і джайнізм.

Відображаючи філософську думку давнього Китаю, необхідно підкреслити, що характерними для неї є питання взаємовідносин людей у суспільстві – взаємини між старшими і молодшими, стосунки між імператором і підданими, питання управління, а також вчення про небо.

З-поміж філософів, які справили найбільший вплив на подальший розвиток філософської думки Китаю, окрему увагу потрібно звернути на Конфуція (VI ст. до н.е.) – творця етико-політичного вчення, в якому знайшли відбиття питання управління.

При підготовці другого питання, потрібно загострити увагу на тому, що філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торгівельної частини населення, що почали боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.

Необхідно підкреслити, що слід відрізняти такі періоди у розвитку давньогрецької філософії:

Досократичний період (VІІ – початок ІV в. до н.е.) – Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт, Ксенофан, Піфагор, та його учні Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокріт.
Класичний період (490 р. до н.е. – 322 р. до н.е.) – Софісти – Протагор, Горій, Гіпій, Крітій, Гіподам; Сократ, Платон, Аристотель.
Елліністичний період (кінець ІV в. до н.е. – V в. н.е.) – епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Однією з головних проблем грецької філософії є проблема буття – онтологія:

І період: з чого походить усе суще?;

ІІ період: людина – міра усіх речей;

ІІІ період: суспільство як засіб для особистого щастя індивіду.

Аналізуючи історичне значення античної філософії (третє питання), слід звернути увагу на те, що за часів античності було закладено фундамент майбутніх філософських вчень і дискусій. Філософія стародавнього світу, особливо антична, надала міцного імпульсу розвитку людської думки. Класична антична філософія стала основою розвитку європейської та вітчизняної філософської думки. Пошуками відповідей на питання, що були поставлені в той час, займаються сучасні філософи, використовуючи багату спадщину давньогрецьких мислителів.

Содержание