45. Цивілізаційний вибір України.

Проблема цивілізаційного вибору для України знову стала актуальною з початку 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку з розпадом СРСР, трансформацією політичних і соціально-економічних систем країн Східної Європи, новими політичними реаліями у світі, глобалізацією всіх сфер життя.

Перший досвід розв’язання подібної проблеми в історії України пов’язаний з вибором великого князя Володимира Святославича християнської віри для Київської Русі. І в минулому, і наразі це була і є проблема цивілізаційного вибору, вибору одвічного, стратегічного, визначального.

Проблема такого масштабу складна, багатоаспектна і має політичні, економічні, історичні, екологічні, соціокультурні виміри. Її розв’язання лежить на перехресті інтересів багатьох країн і народів Сходу і Заходу, Півдня і Півночі.

Що стосується етимології терміна «цивілізація», то він латинського походження, і різні його модифікації перекладаються на українську як «громадянський», «громадянин», «громадське су­спільство». Це слово можна тлумачити як акт залучення до культури, процес цивілізування, як моноцентричну чи поліцен­тричну культурно-історичну форму, як лінійний обо нелінійний розвиток історії, як мономірну або багатомірну конструкцію, як унікальну чи універсальну, глобалістську чи антиглобалістську модель розвитку культур.

До початку ХХ ст. в європейській ментальності поняття цивілізації застосовувалось для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, протиставлення всьому неєвропейському. Після двох світових війн Західна Європа позбавилась претензій на звання єдиної у світі цивілізації. Поступово в менталітеті європейця вимальовується мультиплікативна картина світових цивілізацій.

Першим таке бачення окреслив М. Я. Данилевський, який включив до цієї картини світу десять типів цивілізацій «природної системи історії»: 1) єгипетську, 2) китайську, 3) давньосемітську, 4) індійську, 5) іранську, 6) європейську, 7) грецьку, 8) римську, 9) аравійську, 10) германо-романську.

О. Шпенглер нараховує лише вісім типів цивілізацій, які відповідають його концепції «омертвіння відповідної історичної культури»: 1) китайську, 2) вавілонську, 3) єгипетську, 4) античну (аполонівську), 5) арабську (магічну), 6) західну (фаустівську), 7)майя, 8) російську.

А. Тойнбі визначає в історії людства понад 30 цивілізацій,  з яких до нашого часу збереглось лише шість: 1) західна, 2) візантійсько-ортодоксальна, 3) російсько-ортодоксальна, 4) арабська, 5) індійська, 6) далекосхідна (китайська та японо-корейська).

Сучасність трактує цивілізаційний процес насамперед не як монолінейний, а як поліцентричний нелінійний розвиток куль­турно-історичних форм. Саме на підставі нелінійного, плюралістичного тлумачення напрямів розвитку людства можна подолати однобічність як євро-, так і сходоцентризму. На цьому шляху головним є не ранжирування цивілізацій від «нижчої» до «вищої», а розгляд їх як рівноцінних, самобутніх, неповторних, унікальних історичних утворень — макроіндивідів історії, у кожному з яких втілюється, уособлюється відповідною мірою і в специфічний саме для нього спосіб увесь всесвітньо-історичний процес.

Ідеться про відродження універсалістського принципу, що визнає єдність людства, про багатомірний, стохастичний світ, в якому нелінійність реалізується через людську свободу і творчість.

Нелінійність цивілізаційного процесу пов’язана, за В. С. Біблером, із «самодетермінацією» людини через діалог культура.