1. Політика як вид діяльності. Політика і влада

Важливим компонентом життєдіяльності суспільства є по­літика (грецькою politike - "державні чи суспільні справи", "мистецтво управління державою"). У найбільш загальному визначенні політика — це соціальний вид людської діяльності, пов'язаний із здобуттям і здійсненням влади.

Політика — явище історичне. Вона відокремлюється разом із сімейною, майновою, територіальною, етнічною, класовою диференціацією суспільства. Політика пов'язана з державою і правом. Економічні, класові, національні та інші інтереси спо­нукають людей до політичної діяльності, що утворює надзви­чайно розгалужену систему політичних відносин.

Як історичне явище політика змінюється разом із усклад­ненням соціальної структури суспільства. Щодо країни, то роз­різняють її внутрішню політику і політику зовнішню. В залеж­ності від об'єкта спрямованості політичної діяльності держав­них органів чи політичних організацій, виділяють економічну, наукову, господарську, правову, молодіжну, освітню та інші види політики. Відомий німецький соціолог М.Вебер, відпові­даючи на запитання "Що таке політика?" говорив, що політика означає прагнення до участі у владі. Той, хто займається полі­тикою, той прагне до влади.

Концепція влади є основною в аналізі політики як виду ді­яльності. Влада — головний зміст політики. Влада — це форма суспільних відносин, що характеризується здатністю і можливістю для окремих людей, груп, класів впливати на діяльність інших людей, соціальних груп, страт або класів економічними, правовими, моральними та іншими засоба­ми. Це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити.

Влада існує скрізь, де є стійке об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і устано­вах, в усій державі. Вона є способом організації суспільних від­носин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб'єктів і служить одним із головних регуляторів суспільного життя.

Основними формами влади е: політична, економічна, право­ва, моральна релігійна, батьківська та інші. Різноманітні фор­ми влади взаємозв'язані, доповнюють одна одну.

За час первіснообщинного ладу влада мала суспільний ха­рактер. Вона здійснювалася всіма членами роду чи племені, які обирали старійшину. Із посиленням соціальної диференціації, з появою класів і виникненням держави на зміну моральному авторитету старійшин прийшов авторитет публічної влади. Ви­ник апарат влади, особливі примусові установи, які в особі держави відділилися від суспільства і стали над ним. Доміную­чою в сучасному суспільстві є державна влада. Вона може офі­ційно використовувати примус за допомогою спеціального апа­рату насильства (збройних сил, поліції, суду, прокуратури то­що).

Основними методами реалізації влади є:

1) авторитет ( лат. autoritas - влада, вплив) - одна з форм здійснення влади. На відміну від зовнішнього примусу, влада авторитету гарантується традиціями, законністю, харизмою, тобто загальною потребою суспільства в лідерові, вождеві;

2) насильство — примусове нав'язування волі. Примусовість є одним із найважливіших методів реалізації влади;

3) заохочення, суперництво, співробітництво. Важливою рисою політичної влади е її легітимність. Легітимність (латиною legitimus - "законність") - здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що політичні інсти­тути влади і лідери влади відповідають інтересам народу.

Процедура легітимізації утверджує політику і владу, пояс­нює і виправдовує політичні рішення державної влади. Вона прагне забезпечити підкорення, згоду, політичну участь без будь-якого примусу. А якщо мета без примусу не досягається, то легітимація виправдовує примус. Отже, легітимна політика і влада авторитетні.

Вивчення феномена влади та пов'язаних з нею проблем має давню історію. В історії влади у XVIII ст. видатний французь­кий просвітитель Шарль Луї Монтеск'є створив теорію розподі­лу влади, яка функціонує і в сучасних суспільствах. Структур­но влада, за Ш. Монтеск'є, поділяється на три системи.

По-перше, законодавча влада (парламент, місцеві органи самоуправління).

По-друге, виконавча влада (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях).

По-третє, судова влада (судова система, органи нагляду, тощо).

Слід зазначити, що кількість гілок влади, що взаємодіють і конкурують між собою, може і не обмежуватися вказаною триадою. Так, дуже часто, четвертою владою називають засоби ма­сової інформації.

Таким чином, влада є істотним компонентом соціального управління на всіх ступенях розвитку суспільного організму. Вона забезпечує процеси організації та контролю систем відтво­рення суспільства, виховання, поведінки, діяльність у різних сферах, способів життя індивідів, соціальних спільностей суспі­льства. Влада і політика пов'язані круговою причинно-наслідковою залежністю. Як соціально-політичний феномен влада є протилежністю безвладдя, відсутності влади.

Влада має свій механізм, до якого належать:

по-перше, система відносин, структур, інститутів, методів, засобів реалізації влади;

по-друге, політична система суспільства. Про це піде мова у наступному питанні.