logo
Опорний конспект філософія / Підручники / Філософія / Філософія

2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів

Самоорганізація і саморозвиток соціалізму відбувається че­рез діяльність етносів, класів, соціальних груп та через їх спілкування.

Що ж таке діяльність?

Діяльність - це специфічно людська форма активного відношення до світу, змістом якої є цілеспрямоване, твор­че його перетворення. Основними складовими елементами ді­яльності є:

по-перше, суб'єкт діяльності - людина як носій свідомості і самосвідомості;

по-друге, мета діяльності;

по-третє, засоби діяльності;

по-четверте, предмет діяльності як об'єкт, на який спрямована людська дія;

по-п'яте, результат діяльності;

по-шосте, - це сам процес діяльності, людська активність.

Універсальним предметом діяльності є природа, суспільство і людська свідомість. Соціальна філософія пояснює, що діяль­ність є джерелом формування соціальності. Саме завдяки дія­льності людина подолала вихідну тотожність з природним і тваринним світом. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий феномен - матеріальну, соціальну і ду­ховну культуру.

До рівня загальної засади культури діяльність була вперше піднесена німецьким філософом Йоганом Готлібом Фіхте (1762-1814). Саме Фіхте розглядав суб'єкт («Я») суто як самодіяль­ність, яка створює світ («Не - Я»).

Інший німецький філософ Г.Гегель (1770-1831) тлумачив діяльність як всепроникну характеристику Світового Духа. Ді­яльність породжується потребою Світового Духа до самозміни і самовдосконалення. За Гегелем, головна роль належить не ма­теріальній, а духовній діяльності і головним чином самосвідо­мості. Універсальну схему творчої діяльності Світового Духа Гегель назвав абсолютною ідеєю. Зміст і форми діяльності абсо­лютної ідеї Гегель розкриває через послідовне розгортання сис­теми категорій діалектики.

Поняття охоплює найістотніше в людині - її свободу як здат­ність робити власний вільний вибір.

В процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосун­ки, спілкуються між. собою. Звідси спілкування, як і діяль­ність, є необхідною умовою самоорганізації соціальних систем. Спілкування органічно вплетене в соціальну діяльність, відпо­відає різним видам діяльності. Воно постає як передумова дія­льності, оскільки саме через спілкування налагоджуються не­обхідні для діяльності зв'язки.

Тільки через спілкування відбувається обмін інформацією, збереження набутого досвіду, передача його від покоління до покоління.

Воно є не тільки суспільною, а й особистою потребою інди­відів один у одному. У спілкуванні відбувається формування і розвиток особистості, її свідомості та самосвідомості. Воно є умовою формування людини як суспільної істоти, здатної до суспільного життя з собі подібними.

Отже, діяльність і спілкування постають як наріжні камені, на яких зводиться будівля соціального, базується суспільство як особливий феномен, що розвивається за своїми особливими законами.

Які ж особливості прояву соціальних законів?

Як вже зазначалося, спілкування людей завжди має діяль­ний характер і навпаки - людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. Через діяльність і спілкування реалізу­ються закони суспільного розвитку. Люди виступають водночас і авторами і акторами всесвітньо-історичної драми, що назива­ється історією людства. І в цьому полягає суть суперечностей, які щоденно виникають і щоденно вирішуються у процесі як діяльності, так і спілкування. Люди діють і спілкуються у пев­них об'єктивних умовах, і саме у цих умовах відбувається їх суспільне життя. Суспільне життя людей реалізується як єд­ність об'єктивних закономірностей і вільної діяльності.

При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяль­ності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фата­лізм та волюнтаризм.

Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські по­гляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед ви-П4

При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяль­ності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фата­лізм та волюнтаризм.

Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські по­гляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед ви­значають їхню долю. (Платон, Філон Александрійський, Гегель та ін.). У суспільстві, на думку фаталістів, діють виключно об'єктивні закономірності. Ці закономірності цілковито визна­чають функціонування та розвиток соціуму.

Протилежний напрям - волюнтаризм (латиною - воля) - фі­лософські погляди, що заперечують закономірність і необхід­ність у природі і суспільстві. Волюнтаризм абсолютизує волю суб'єкта історичної дії, його свободу. Найвідомішими представ­никами волюнтаризму були А.Шопенгауер, Ф. Шіцше, М. Ве­бер, А.Тойнбі та ін.

В історії суспільно-філософської думки існували концепції, що намагались подолати крайнощі фаталізму та волюнтаризму. Це так званий історичний матеріалізм марксизму, неофрейдизм, ідеї франкфуртської школи (М.Хоркхаймер (1895-1973), Т.Адорно (1903-1969), Г.Маркузе (1898-1979) та інші).

Ці концепції тлумачать розвиток суспільства як імовірний процес. У ньому соціальне ціле є результатом взаємодії багатьох факторів. Історична закономірність формується через діяльність людей як закон-тенденція. Іншими словами, закономірності ви­значають лише основну лінію розвитку суспільства і не врахо­вують багатьох випадковостей та відхилень.

На відміну від природної закономірності соціальна законо­мірність має цілий ряд специфічних ознак.

Які ж ознаки соціальних законів, що обумовлюють розви­ток суспільства?

По-перше, соціальні закони - це закони людської діяльнос­ті. Поза людською діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності.

По-друге, соціальні закони - це закони не лише матеріаль­ної, а й духовної діяльності людей.

По-третє, у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності. Статистичні закономірності функ.

По-четверте, соціальні закони носять історичний харак­тер. Соціальні дії відбуваються більш активно ніж еволюція природи.

Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвит­ку. А це робить маловірогідним одержання точних термінів пе­вної події.

Чи можемо ми стверджувати, що всі соціальні закони вже відкриті? Очевидно ні. Досить значною є система соціальних законів, що функціонують в певних сферах суспільства і ви­вчаються конкретними соціальними науками (демографією, по­літологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо).

Найбільш яскраво закономірності суспільного життя вияв­ляються в залежності суспільства від природи, від астрофізич­них чинників.