3. Методи та форми наукового пізнання

Під методом у найзагальнішому значенні розуміють пев­ний спосіб, прийом, шлях вирішення якоїсь проблеми чи задачі. Методи наукового пізнання - це сукупність правил і при­йомів, яка конструюється дослідниками свавільно. Наукові ме­тоди мають об'єктивний характер, основою їх формування є за­кономірності, закономірні зв'язки і відношення предметів. Фі­лософське вчення, що досліджує методи пізнання, назива­ється методологією.

Сучасна система науки досить різноманітна, як і сама нау­ка. У методології безліч класифікацій наукового методу. Йдеть­ся, наприклад, про методи експерименту, методи обробки інфо­рмації (емпіричних даних), про методи побудови наукових тео­рій та їх перевірки, методи викладення наукових результатів. Крім того, розрізняють методи емпіричного пізнання (вимірю­вання, експеримент, спостереження тощо) та теоретичного (фо­рмалізації, аксіоматичний, теоретичного моделювання тощо).

З позиції сфери застосування методи поділяються на зага­льні і часткові. Часткові, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках (наприклад, в математиці - метод математи­чної дедукції, у космології - метод радіоактивного розпаду, в економіці - метод економічного аналізу, економічної статисти­ки тощо). Загальнонаукові методи використовують всі або май­же всі науки. До таких методів відносяться аналіз і сингалез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, ме­тод експерименту і аналоги, моделювання, формалізацїї, аксіоматичний метод та інші.

Метод абстрагування - виділення єдності найбільш істо­тних ознак, характерних зв'язків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в сутність останніх.

Узагальнення - логічне завершення абстрагування, поши­рення спільних ознак предметів на всі предмети даної множи­ни. Внаслідок узагальнення відбувається мислене об'єднання окремих предметів у загальне поняття, наукову абстракцію.

Аналіз і синтез - взаємообумовлені методи пізнання. Аналіз - мислене розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмета і ви­вчення їх як певних елементів цілого. Аналітичний метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і можливос­тей предмета. Синтез - зворотній процес - мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмета. Синтетичний підхід в процесі пізнання передбачає вміння побудувати цілісний образ, модель досліджуваного предмета.

Метод сходження від абстрактного до конкретного - метод за допомогою якого здійснюється синтез абстракцій, вна­слідок чого, дійсність відтворюється системно і цілісно. За сво­єю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів.

Індуктивний і дедуктивний методи пізнання - загальні види умовиводів, взаємопов'язані методи пізнання. Дедукція - достовірний висновок в процесі переходу від більш загального до менш загального знання. Індукція - загальний висновок, що робиться, виходячи зі знання про одиничне чи часткове.

Наукове спостереження – метод вивчення ознак і відно­шень окремих предметів, які розглядаються в їхніх природних умовах.

Експеримент — метод вивчення предметів і явищ, у якому людина активно втручається в їх природний стан і розвиток, створює для них штучні умови.

Методи аналоги і моделювання - методи, що ґрунтуються на перенесенні знань, отриманих при аналізі певного об'єкта /моделі/, та інший об'єкт, менш вивчений.

Метод екстраполяції - метод дослідження, що дає мож­ливість при певних умовах розповсюдити знання про одні пред­мети на інші, подібні до перших у певних відношеннях.

Динамічні і статистичні методи - дві великі групи ме­тодів, що досліджують об'єкти в різних аспектах. Динамічні методи спрямовані на явища, взаємозв'язок яких має необхід­ний характер (однозначний причинно-наслідковий характер), в яких випадковість відіграє незначну роль. Закономірність цих явищ має необхідний характер. Усі названі вище методи відно­сяться до динамічних. Статистичні методи використовують­ся для дослідження не окремих явищ, а їх множини. Поряд з необхідністю велике значення тут має випадковість.

Системно-структурний метод заснований на досліджен­ні матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру і певну кількість елементів.

Математичні методи /аксіоматичний, математичне моде­лювання, математична статистика тощо/ засновані на формалі­зації пізнавального процесу, на абстрагуванні від конкретного змісту об'єкта, на аналізі кількісних і структурних сторін предметів.

Наукове пізнання особливе. В ньому, при наявності єдності чуттєво-сенситивного та раціонального, провідна роль належить раціональному. Але його основні форми {поняття, судження, умовиводи) не повною мірою відображають науковий пізнава­льний процес. В науковому пізнанні формуються і набувають певної самостійності такі його форми:

1) науковий факт - це наукові відкриття, події, результати досліджень, достовірність яких ще не доказана;

2) наукова проблема, яка споріднює два змістовних поло­ження: знання про незнання і передбачення можливості науко­вого відкриття;

3) наукова ідея поєднує істинні знання про дійсність з ві­рогідними знаннями про науковий факт;

4) наукова гіпотеза є одним з можливих варіантів вирі­шення наукової проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена;

5) наукова теорія являє собою систему достовірних і конк­ретних знань про дійсність, має чітку структуру і є узагальне­ними знаннями про ту чи іншу ділянку світу.

Всі форми наукового пізнання діалектичне взаємопов'язані і взаємообумовлюють одна одну. Завдяки цьому можливі як фундаментальні теоретичні, так і прикладні наукові досліджен­ня, що ведуть до істинних знань.