20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції

Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження світу; воно набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття тут виходить поняття субстанції, яке плідно й досить інтенсивно розробляли Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц та представники німецької класичної філософії. Саме це поняття — поняття субстанції, на думку Дж.Локка, було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації. Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності. Це досягалось співвідношенням, а точніше, співпідпорядкуванням понять “субстанція-атрибут-акциденція-модус”. Під атрибутами субстанції розуміли її вихідні якісні характеристики, поза якими субстанція була неможлива. Б.Спіноза відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення. Під акциденцією розуміли мінливі стани проявів субстанції, під модусами — конкретні утворення: речі, явища, стани реальності. У німецькій класичній філософії атрибутами світової субстанції постали також активність, рух, індивідуація, розвиток. Буття-субстанція постала як багаторівнева, ієрархічно та системно впорядкована реальність, що існує завдяки органічному зв'язкові внутрішнього та зовнішнього, необхідого та випадкового, суттєвого та другорядного, зв'язку, що інтегрально звершує світовий еволюційний процес.

Атрибутом, тобто невід'ємною властивістю духовної субстанції, душі, він вважав мислення, а атрибутом матеріальної субстанції, тіла, він вважав протяг(протяжение) у довжину, ширину й глибину. Субстанції не можуть існувати без сприяння богаТаким чином, ми маємо дві ясні й виразні ідеї, або поняття, - поняття створеної мислячої субстанції й поняття тілесної субстанції, Точно так само ми маємо ясну й виразну ідею про нестворену й незалежну мислячу субстанцію, саме про бога. Акцидентальний (лат. accidens — випадок) — випадковий, несуттєвий, протилежний суттєвому. Вперше термін «акциденція» вживає Арістотель у «Метафізиці»; Порфирій у «Вступі» поділяє акциденції на віддільні й невіддільні. Згодом поділ акциденцій на види значно зріс у схоластиків. Але вже Спіноза заміняє термін «акциденція» терміном «модус» для позначення одиничного прояву субстанції Ще одну спробу в наш час створити онтологію запровадив Н.Гартман (1882-1950), який вважав, що онтологія має предметом суще. Він відрізняв буття реальне і ідеальне. Про реальне буття ми знаємо через емоційні акти, а ідеальне буття представлене математичними і логічними формами, ідеальними формами як суттю речей, моральними цінностями.