15.Філософія Нового часу.

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХУ1-ХУП ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i технiки. Філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння. Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;

2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;

3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

У XVII ст. починається надзвичайно важливий період в історії європейської філософської думки. У соціально-політичному відношенні він пов'язаний з так званими ранніми буржуазними революціями. Важливий наслідок цієї революції — вивільнення промислового виробництва і торгівлі з пут старого феодального ладу.

Ідеологію, релігію і філософію старого суспільства було визнано фатальною помилкою людства, бо вони суперечили вимогам розуму. Філософія Нового часу утверджує свої засадничі принципи у боротьбі із середньовічною схоластикою, виступаючи як продовження і духовний спадок доби Відродження — Реформації. Становлення класичної західноєвропейської філософії XVII ст. стало кульмінаційним пунктом цієї духовної революції. Творці нової філософії — Ф. Бекон, Р. Декарт, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк — теоретично підсумували здобутки Відродження і Реформації. Однак нова філософія мала й власний зміст.

Найсуттєвіша особливість філософії Нового часу — принципова орієнтація на науку, розв'язання проблем наукового пізнання. Якщо спробувати визначити центральну ідею нової філософії, то такою є саме наукове пізнання як головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження гідності й могутності людини, як джерело її свободи і щастя.

Подолання феодальних порядків, якіспотворювали справжню природу людини, виступало як критика старих передсудів і забобонів, тієї несправедливості, що грунтувалася на омані й облуді. Створення нових суспільних умов життя людини розглядалося ними як утвердження вічної істини й справедливості, невід'ємних прав людини, що випливають із самої її природи. Але цю істину необхідно ще пізнати. Тому першочерговим завданням нової філософії стало пізнання сутності людини і природи. Привести соціальні відносини й закони у відповідність із нею — ось у чому полягав головний сенс революційних перетворень.

Філософія Нового часу була реакцією на потребу прогресивного розвитку самої науки, результатом теоретичного осмислення тих революційних змін, що відбувалися у духовному житті суспільства. Промислова революція викликала до життя наукову революцію XVI — XVII ст., результатом якої була поява науки у сучасному розумінні -> бурхливий розвиток математики, механіки, астрономії, фізики. Видатний учений Коперник здійснив справжній переворот у системі наукового світорозуміння. Створена ним геліоцентрична система світу суперечила вченню Арістотеля — Птолемея, відкинула принцип телеології у поясненні природи, стверджувала ідею єдності й однорідності світу. Та найважливіше те, що було кинуто виклик теолого-схоластичному світогляду і висунуто питання про незалежність природознавства від релігії. Справу М. Коперника продовжили Йоганн Кеплер, який відкрив закони руху планет Сонячної системи, привівши тим самим геліоцентричну теорію в струнку систему, і Галілео Галілей — один із засновників сучасного природознавства.

Функції філософії щодо природознавства полягали у її світоглядному і методологічному обгрунтуванні, виробленні відповідної онтології, принципово нових уявлень про природу як основи її конкретно-наукового пізнання, Були закладені основи детерміністської картини світу та матеріалістичного розуміння природи. Природу починають уявляти як безмежну, однорідну тілесну субстанцію, різноманітні властивості якої можна визначити суто кількісними методами. Природні процеси розглядаються як дія сліпих механічних сил. Філософи XVII ст. починають розуміти неможливість наукового пізнання природи і людини на таких засадах. Відтак визначаються істотні світоглядні колізії, що характеризують філософію Нового часу: метафізичне протиставлення матеріального і духовного світів, проблема співвідношення душі й тіла, антиномія сцієнтизму і гуманізму, природної необхідності та людської свободи.