14. Особливості філософії епохи Відродження
Словесному світу релігії і схоластики в епоху Відродження протиставляється світ у його безпосередності і чуттєвому багатстві. Методологічна установка Відродження полягала в тому, щоб від мертвих абстракцій і коментування творів древніх авторів перейти до живого спостереження речей. Світоглядна установка Відродження складалася у відкритті самоцінності людської особи, у гуманістичній спрямованості пізнання. Ця епоха створила тип культурного індивідуалізму, що має загальнолюдське призначення. Гуманістичний індивідуалізм епохи Відродження орієнтований не на практичну економічну діяльність, а на духовну культуру.
Вчаси Відродження в Італії склалася соціальна група людей, що називалися гуманістами. Основним устремлінням свого життя вони зробили заняття філософією, літературою, древніми мовами, відшуканням і вивченням здобутків античних авторів, філологічними дослідженнями. Головним у цій новій системі ціннісних координат було утвердження примата особистих достоїнств і особистої шляхетності над походженням, тобто родовою шляхетністю по крові. Ученість піднімає людину більше, ніж походження, багатство чи влада. Критерієм особистої шляхетності і достоїнства виступає в гуманістів духовна культура. Сутність гуманізму Відродження і полягала в концепції індивідуального удосконалювання шляхом залучення до культури. Змінюються світоглядні орієнтири: ціль людського життя вбачається тепер у творчості, пізнанні, служінні людям, суспільству. У такий спосіб гуманісти підходять до ідеї культурно-історичного безсмертя людини — особистість творця продовжує посмертне життя в продуктах духовної творчості, у загальнолюдській культурі. Світовідчування Відродження прагне, таким чином, перенести абсолют на природну площину й одночасно до космічного возвеличення людського єства, земного життя.
Культурноцентричний гуманістичний індивідуалізм Відродження знаходить своєрідне доповнення й обґрунтування у фундаментальному світоглядному перевороті в поглядах на світобудову, здійснений Миколою Коперником (1473-1543 р.). Його праця "Про обертання небесних сфер" (1543 р.) відродила і обґрунтувала як наукову істину древню ідею геліоцентризму. "Зрушивши" Землю з центра світобудови, Коперник завдав нищівного удару теологічним уявленням про Всесвіт і місце людини в ньому, відкрив нові шляхи для розвитку фізики й астрономії, усього природознавства. Геліоцентрична теорія перевернула не тільки уявлення про Всесвіт, але і панівну точку зору на пізнання світу, що полягала в ототожненні видимого і дійсного. Відтепер затверджується протилежна установка — видиме ще не є достовірним, воно лише "перевернене" відображення прихованої за явищем дійсності. Розбіжність сутності і явища, так переконливо продемонстрована геліоцентричною системою, зробила основним завданням філософії Нового часу, що зароджувалася, пошуки й обґрунтування адекватного методу пізнання дійсності.
На рівень філософського узагальнення коперниканську теорію підняв Джордано Бруно, що висловив ідею нескінченності Всесвіту і множинності населених у ньому світів. Джордано Бруно стояв на позиціях пантеїзму, він "розосередив" Бога у всій природі: природа і є Бог у речах, а тому метою пізнання повинна виступати тілесна, матеріальна природа, а не понадприродний Бог. Принцип індивідуалізму епохи Відродження Дж. Бруно узагальнив філософським поняттям "монад" (індивідуальна сутність, що сполучає у собі духовне і тілесне начала і виступає основною одиницею буття).
Дж. Бруно сформулював "символ" віри природознавства Нового часу, що зароджується: Всесвіт єдиний, нескінченний, нерухомий (у просторі рухаються лише тіла — його складові частини), не породжується і не знищується, не може зменшуватися чи збільшуватися. Особливе натхнення черпав філософ в ідеї нескінченності Всесвіту і, виходить, безмежності пізнання. Пізнання нескінченності вимагає героїчного ентузіазму, що піднімає людину над буденністю і повсякденністю, уподібнює мислителя Богу. Свята інквізиція не могла простити філософу настільки єретичних поглядів і засудила зухвалого мислителя на спалення.
- 1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- 2. Філософське мислення та його специфіка
- 3. Своєрідність предмету філософії.
- 4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- 5. Структура філософського знання.
- 6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- 7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- 8. Основні функції філософії
- 9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- 10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- 11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- 12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- 13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- 14. Особливості філософії епохи Відродження
- 15.Філософія Нового часу.
- 16. Класична німецька філософія
- 17. Своєрідність філософії українського духу
- 18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- 19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- 20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- 21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- 22. Філософські ідеї психоанаізу.
- 23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- 24. Філософські ідеї структуралізму.
- 25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- 26. Структура світогляду
- 27. Історичні типи світогляду
- 28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- 29. Основні рівні буття
- 30. Філософський зміст категорії – матерія
- 31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- 33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- 34. Поняття природи.
- 36. Поняття біосфери і ноосфери.
- 37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- 38. Глобальні проблеми сучасності.
- 39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- 40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- 41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- 42. Проблема визначення сутності людини
- 43. Проблема сенсу життя людини
- 44. Проблема свободи і відповідальності.
- 45. Свідомість як найвища форма відображення
- 46. Феноменологічна концепція свідомості
- 47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- 48.Еврестична і творча функції інтуїції
- 49. Рівні та форми суспільної свідомості
- 50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- 52. Гносеологія та епістемологія.
- 53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- 54. Проблема істини в теорії пізнання
- 55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- 56.Проблема критеріїв істини
- 57. Істина й правда
- 58. Поняття методу і методології
- 59.Основні форми наукового пізнання
- 60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- 61. Функції мови
- 62.Поліструктурність мови.
- Типи відношень у структурі мови
- 63. Поняття соціокультурної комунікації
- 65. Періодизація історії та її критерії.
- 66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- 67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- 68. Основні характеристики суспільства.
- 69. Соціальна структура суспільства.
- 70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- 71. Нація як соціокультурний феномен.
- 72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- 73.Рушійні сили соціального процесу.
- 74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- 76.Гуманізм філософії.
- 77.Поняття філософії економіки.
- 78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- 79. Поняття власності і її форм.
- 80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- 81.Поняття політики.
- 82.Поняття політичної системи та її структури.
- 83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- 84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- 85.Поняття культури.
- 86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- 87.Поняття цивілізації.
- 88.Традиції і новаторство в культурі.
- 89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- 90.Поняття міжкультурної комунікації.