76.Гуманізм філософії.
Гуманíзм— визнаннялюдининайвищоюцінністюусвіті, повага догідностітарозумулюдини; течія взахідноєвропейськійкультуріепохиВідродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.
Гуманістичний світоглядпротиставляється світоглядам, для яких людина не стоїть на вершині піраміди цінностей: релігійному, де найголовнішою цінністю проголошуєтьсяБог, класовому, для якого найважливіші інтереси певного класу, імперському, для якого найпершою цінністю є інтереси імперії тощо.
Термін "гуманізм", "гуманістичний" виник в епоху Відродження і спочатку означав "людське", "світське" знання(studia hитапа) на противагу офіційному "університетському", освяченому церквою, "божественному" знанню(studia divina). Отже, гуманістами були просто представники світського, нецерковного знання. Проте минуло небагато часу, і термін "гуманізм" набув значно ширшого значення, ніж просто світське знання. Оскільки в центрі уваги гуманістів Відродження була людина, причому "співрівна" Богові людина-творець, то терміном "гуманізм" почали називати вчення, в якому головне місце посідає людина як найвища цінність, обстоюються права людини на земне щастя, вільний вияв і всебічний розвиток її розуму, почуттів, здібностей та здатностей, на повагу свободи і гідності.
У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265 -1321). Міркування Данте спрямовані на обгрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини - тілесну і духовну - він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.
Розпочату Данте лінію на звеличення людини продовжував інший поетичний геній Італії - Франческо Петрарка (1304 -1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на той час формалізованої освіченості. Він гордовито називає себе невігласом у справах титулованих докторів і виставляє на перший план так звану "Studia humanitatis", тобто комплекс учень і роздумів про людину. І хоча для духу першим предметом міркувань є Бог, головне для людини - уславити себе земним и вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю, яка, на думку Петрарки, надавала людині можливість бути щирою у різних своїх виявленнях.
Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:
обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей;
піднесення гідності людини;
прирівняння її у чомусь до Бога.
З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.
Отже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми співвідношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношення макрокосму і мікрокосму Але в цьому співвідношенні в добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх її якостей, в її земних вимірах. Водночас людину було органічно вписано у світо-устрій, і вона поставала значною мірою внутрішньою сутністю, концентрацією буття. Світ сприймали й розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.
- 1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- 2. Філософське мислення та його специфіка
- 3. Своєрідність предмету філософії.
- 4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- 5. Структура філософського знання.
- 6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- 7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- 8. Основні функції філософії
- 9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- 10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- 11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- 12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- 13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- 14. Особливості філософії епохи Відродження
- 15.Філософія Нового часу.
- 16. Класична німецька філософія
- 17. Своєрідність філософії українського духу
- 18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- 19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- 20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- 21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- 22. Філософські ідеї психоанаізу.
- 23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- 24. Філософські ідеї структуралізму.
- 25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- 26. Структура світогляду
- 27. Історичні типи світогляду
- 28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- 29. Основні рівні буття
- 30. Філософський зміст категорії – матерія
- 31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- 33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- 34. Поняття природи.
- 36. Поняття біосфери і ноосфери.
- 37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- 38. Глобальні проблеми сучасності.
- 39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- 40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- 41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- 42. Проблема визначення сутності людини
- 43. Проблема сенсу життя людини
- 44. Проблема свободи і відповідальності.
- 45. Свідомість як найвища форма відображення
- 46. Феноменологічна концепція свідомості
- 47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- 48.Еврестична і творча функції інтуїції
- 49. Рівні та форми суспільної свідомості
- 50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- 52. Гносеологія та епістемологія.
- 53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- 54. Проблема істини в теорії пізнання
- 55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- 56.Проблема критеріїв істини
- 57. Істина й правда
- 58. Поняття методу і методології
- 59.Основні форми наукового пізнання
- 60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- 61. Функції мови
- 62.Поліструктурність мови.
- Типи відношень у структурі мови
- 63. Поняття соціокультурної комунікації
- 65. Періодизація історії та її критерії.
- 66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- 67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- 68. Основні характеристики суспільства.
- 69. Соціальна структура суспільства.
- 70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- 71. Нація як соціокультурний феномен.
- 72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- 73.Рушійні сили соціального процесу.
- 74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- 76.Гуманізм філософії.
- 77.Поняття філософії економіки.
- 78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- 79. Поняття власності і її форм.
- 80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- 81.Поняття політики.
- 82.Поняття політичної системи та її структури.
- 83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- 84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- 85.Поняття культури.
- 86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- 87.Поняття цивілізації.
- 88.Традиції і новаторство в культурі.
- 89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- 90.Поняття міжкультурної комунікації.