41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
Мислителі підкреслювали, що людина:
♦ частина природи,бо живе в природному середовищі, споживає природні речі;
♦ діяльна істота,адже виготовляє засоби для існування;
♦ предметна істота,оскільки втілює в результати своєї діяльності свій розум, інтереси, потреби, почуття;
♦ мисляча істота,бо свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві;
♦суспільна істота,яка спілкується з подібними собі істотами, формує мову, розвиває мислення, почуття.
Людина- жива істота, що має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе. Це -біопсихосоціальна єдність, у якій через соціальне, біологічне та психічне реалізується людське, що знаходить свій вияв у психологічному, моральному, естетичному, релігійному, політичному.Всі ці форми вияву людського співіснують у органічній єдності, взаємодії, взаємопроникненні.
Поняттям"індивід"позначається, як правило, конкретна людина, своєрідний соціальний атом. Деякі автори пов´язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині, ігноруючи органічну єдність природного і соціального.Індивідозначає окремість існування людського, поєднуючи в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості.Індивід - окремий представник соціальної спільноти ( суспільства, класу, прошарку, соціальної групи), якому притаманні основні соціально-демографічні або соціально-професійні характеристики певної спільноти. За допомогою поняття "індивід" підкреслюється вихідна залежність кожної конкретної людини від соціальних умов, у яких відбувалось її особистісне формування (від об´єктивного соціального положення, характеру включення в суспільне виробництво, від вирішального в його групі загального інтересу тощо).
Поняття "індивід" слід відрізняти від поняття "індивідуальність" як позначення неповторного поєднання природних та соціальних властивостей індивіда, а також від поняття"особистість"як деіндивідуалізованих соціальних якостей людини.
Особистість(лат.- persona) - конкретний вираз сутності людини, цілісне втілення і реалізація в ній системи соціально значущих рис і якостей суспільства. Невід´ємними рисами особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, відповідальність за свої вчинки, певна автономність щодо суспільства тощо.
Якщо людина тлумачиться як біопсихосоціальна істота, і це поняття передає універсальну причетність Homosapiens до родової біосоціокультурної організації, то індивід - це одиничний, конкретний, унікальний суб´єкт з індивідуальними рисами (психічні здібності, діяльніс-ний, розумовий, життєвий потенціал).Особистістьу такому разі виступає як індивід, що усвідомлює і реалізує свою індивідуальність соціально. Людина як індивідуальність виявляє себе в продуктивних діях, і вчинки її нас цікавлять в тій мірі, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати протилежне: в ній цікаві саме вчинки (трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи).
Якщо поняття індивідуальності підводить діяльність людини під міру своєрідності та неповторності, багатогранності та гармонійності, природності та невимушеності, то поняття особистості акцентує в ній свідомо-вольовий початок. Індивід тим більше заслуговує право називатись особистістю, чим ясніше усвідомлює мотиви своєї поведінки і чим суворіше її контролює, підкоряючи єдиній життєвій стратегії.
Поняття "особистість" треба відрізняти від поняття "особа", яким позначається людський індивід в усій повноті якостей: біологічних, соціальних, духовних, ментальних та тілесних. Особа- це окремий представник людського роду, який у процесі взаємодії саморозвитку і соціалізації стає індивідуальністю та особистістю.
- 1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- 2. Філософське мислення та його специфіка
- 3. Своєрідність предмету філософії.
- 4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- 5. Структура філософського знання.
- 6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- 7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- 8. Основні функції філософії
- 9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- 10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- 11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- 12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- 13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- 14. Особливості філософії епохи Відродження
- 15.Філософія Нового часу.
- 16. Класична німецька філософія
- 17. Своєрідність філософії українського духу
- 18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- 19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- 20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- 21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- 22. Філософські ідеї психоанаізу.
- 23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- 24. Філософські ідеї структуралізму.
- 25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- 26. Структура світогляду
- 27. Історичні типи світогляду
- 28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- 29. Основні рівні буття
- 30. Філософський зміст категорії – матерія
- 31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- 33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- 34. Поняття природи.
- 36. Поняття біосфери і ноосфери.
- 37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- 38. Глобальні проблеми сучасності.
- 39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- 40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- 41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- 42. Проблема визначення сутності людини
- 43. Проблема сенсу життя людини
- 44. Проблема свободи і відповідальності.
- 45. Свідомість як найвища форма відображення
- 46. Феноменологічна концепція свідомості
- 47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- 48.Еврестична і творча функції інтуїції
- 49. Рівні та форми суспільної свідомості
- 50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- 51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- 52. Гносеологія та епістемологія.
- 53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- 54. Проблема істини в теорії пізнання
- 55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- 56.Проблема критеріїв істини
- 57. Істина й правда
- 58. Поняття методу і методології
- 59.Основні форми наукового пізнання
- 60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- 61. Функції мови
- 62.Поліструктурність мови.
- Типи відношень у структурі мови
- 63. Поняття соціокультурної комунікації
- 65. Періодизація історії та її критерії.
- 66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- 67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- 68. Основні характеристики суспільства.
- 69. Соціальна структура суспільства.
- 70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- 71. Нація як соціокультурний феномен.
- 72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- 73.Рушійні сили соціального процесу.
- 74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- 76.Гуманізм філософії.
- 77.Поняття філософії економіки.
- 78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- 79. Поняття власності і її форм.
- 80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- 81.Поняття політики.
- 82.Поняття політичної системи та її структури.
- 83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- 84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- 85.Поняття культури.
- 86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- 87.Поняття цивілізації.
- 88.Традиції і новаторство в культурі.
- 89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- 90.Поняття міжкультурної комунікації.