76.Гуманізм філософії.

Гуманíзм— визнаннялюдининайвищоюцінністюусвіті, повага догідностітарозумулюдини; течія взахідноєвропейськійкультуріепохиВідродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.

Гуманістичний світоглядпротиставляється світоглядам, для яких людина не стоїть на вершині піраміди цінностей: релігійному, де найголовнішою цінністю проголошуєтьсяБог, класовому, для якого найважливіші інтереси певного класу, імперському, для якого найпершою цінністю є інтереси імперії тощо.

Термін "гуманізм", "гуманістичний" виник в епоху Від­родження і спочатку означав "людське", "світське" знання(studia hитапа) на противагу офіційному "університетсько­му", освяченому церквою, "божественному" знанню(studia divina). Отже, гуманістами були просто представники світ­ського, нецерковного знання. Проте минуло небагато часу, і термін "гуманізм" набув значно ширшого значення, ніж про­сто світське знання. Оскільки в центрі уваги гуманістів Відро­дження була людина, причому "співрівна" Богові людина-творець, то терміном "гуманізм" почали називати вчення, в якому головне місце посідає людина як найвища цінність, обстоюються права людини на земне щастя, вільний вияв і всебічний розвиток її розуму, почуттів, здібностей та здатно­стей, на повагу свободи і гідності.

У формування гуманістичного антропоцентризму зробив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265 -1321). Міркування Данте спрямовані на обгрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини - тілесну і духовну - він прагне довести, що корінь людського буття полягає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Розпочату Данте лінію на звеличення людини продовжував інший поетичний геній Італії - Франческо Петрарка (1304 -1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на той час формалізованої освіченості. Він гордовито називає себе невігласом у справах титулованих докторів і виставляє на перший план так звану "Studia humanitatis", тобто комплекс учень і роздумів про людину. І хоча для духу першим предметом міркувань є Бог, головне для людини - уславити себе земним и вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю, яка, на думку Петрарки, надавала людині можливість бути щирою у різних своїх виявленнях.

Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:

• обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей;

• піднесення гідності людини;

• прирівняння її у чомусь до Бога.

З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Отже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми співвідношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношення макрокосму і мікрокосму Але в цьому співвідношенні в добу Відродження на перший план вийшла людина в сукупності всіх її якостей, в її земних вимірах. Водночас людину було органічно вписано у світо-устрій, і вона поставала значною мірою внутрішньою сутністю, концентрацією буття. Світ сприймали й розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.