20 Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.

. У середньовічній філософії, як правило, виділяють такі етапи: апологетика, патристика, схоластика.Апологетика виникає в період боротьби християнства з язичеським політеїзмом. ЇЇ представники не тільки намагались відстояти право на існування нової релігії, але й теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Серед апологетиків формується дві лінії:1) латиномовна (західна);2) грекомовна (східна). Так, наприклад, Філон із Александрії (І ст.) намагався обґрунтувати основні догми християнства на основі платонізму, піфагореїзму, стоїцизму. На відміну від неоплатонізму, що тлумачив абсолют як безособистісне, Філон стверджував особистісне буття Бога, що створив конечний світ і людину. Представник західної лінії Квінтин Тертулліан (ІІ-ІІІ ст.), зберігши точку зору грецької філософії на Логос, зв'язав його з Ісусом і обґрунтував вчення про святу Трійцю, що є принципово важливим для християнської теології.Слідом за апологетикою виникає патристика, що заклала основи християнської філософії. Назва цього етапу походить від слова "патер" - "отець" (мається на увазі "отець церкви"), він триває з I по VI ст. Основні представники - Василь Великий (ІV ст.), Августин Аврелій (ІV ст.), Григорій Нисський (ІVст.), та ін. Головними проблемами, над якими розмірковували ці мислителі були проблема сутності Бога і його троїстості та відношення віри і розуму, одкровення християн та мудрості язичників.З античних філософів на "отців церкви" найбільший вплив справили ідеї Платона і неоплатоників, особливо вчення про Єдине. Воно згідно Плотіну, має надсвітову природу, піднімається над множинним; воно недосяжне для пізнання. Єдине є ні думка, ні дух, ні воля, ні тим більше предмет; воно абсолют, а тому непізнаванне. Але воно разом з тим ніщо інше, як те, що породжує все, вічна першопричина всього існуючого. Таким чином, все Єдине виникає, у принципі, з нічого. Єдине вічне і нематеріальне, тому воно не може вичерпатись. Єдине - найдосконаліше, але його наслідки, тобто те, що воно породжує, не можуть стояти нарівні з ним; вони нижчі, тому і менш досконалі.В ІVст. завершується процес формування середньовічної світоглядно-філософської парадигми.Схоластика (від грецьк. scholasticos- школа) являла собою сугубо шкільну (університетську, монастирську) мудрість, у якій засобами формально логічних міркувань доводилися догми християнства. Схоластика формувалася в період з VIII по XIIст. і її розквіт приходиться на XIII - XIV ст. Найбільш повно ідеї ранньої схоластики - IX-XIIст. - відбиті в працях Іоанна Еригени, Ансельма Кентерберійского, "класичної" схоластики - XIII-XIVст. - у працях Альберта Великого, Фоми Аквінського. В той час всі, хто займався науками і особливо філософією, були "схоластиками", що в той час було по смислу близьким поняттю - вчений, теоретик. Проблеми, над якими розмірковували схоласти по змісту як і раніше були пов'язані з Богом і таємницею спасіння, але на перший план виходить проблема відношення віри та розуму, релігії і науки, проблема природи загальних понять (універсалій). Схоластична філософія прагнула осягнення християнського не тільки вірою, а перш за все раціональними засобами - логікою та філософією. В цей час особливо відчувається вплив філософії Аристотеля і його силогістики. Увага до аналізу понять засобами формальної логіки часто призводило до того , що сама філософія зводилась виключно до маніпулювання поняттями - до саме тієї "схоластики", яку критикували за нежиттєздатність, надуманість, беззмістовність.Що об'єднує роздуми філософів, що представляють середньовічну культуру і які загальні риси середньовічної філософії?Крім теоцентризма, про що вже було сказано, це - креаціонізм (від лат. creatio - творення) - вчення про творення світу і людини Богом з нічого. Активне, творче начало вилучається з природи, космосу та передається Богу, що стоїть над природою. Саме Бог має дійсне буття - він вічний, незмінний, самототожний, ні від кого не залежить і є джерелом всього сущого.Якщо Бог творить світ, то світ конечний в часі і має певну направленість. Ця направленість, зокрема історії, зумовлена Богом і спрямована на реалізацію наперед встановленого Богом плану спасіння людини. Тому для середньовічної філософії характерний провіденціалізм (від лат. providentia - провидіння). Один з найбільш відомих мислителів цієї епохи Августін Блаженний тлумачив цей процес як шлях до "Царства Божого".Істотним для середньовічної філософії є також персоналізм - розуміння людини як персони (від лат. persona - особистість), тобто неподільної особистості, створеної по образу і подобі Бога, наділена розумом та свободою волі.Важливою ідеєю, що пронизує тисячоліття існування середньовічної філософії, була ідея одкровення. Християнський Бог, хоча сам по собі не доступний для пізнання, все ж відкриває себе людині, і його одкровення явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основний шлях богопізнання. Середньовічна людина всюди бачила символи, а філософія особливу увагу приділяла символіці слова і тексту. Мислителі цієї епохи намагались розробити особливий інструментарій для осягнення прихованих значень символів. Тому символізм (і алегоризм) став однією з характерних особливостей середньовічної філософії (середньовічна герменевтика). Особлива увага до слова зумовила знамениту cуперечку про природу універсалій між номіналістами та реалістами.Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя?Коротко, ці риси можна звести до наступних:1. Засилля в усіх сферах життя релігії;( Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя). 2. Схоластика як спосіб філософствування;3. Теоцентризм;(Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль).4. Геоцентризм;5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;6. Слабкі паростки матеріалізму.