14. Філософія Аристотеля.

Аристотель як систематизатор антично ф лософ лог ки.Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. ф лософ вчений енциклопедист. Пров дний ф лософ класичного пер оду, який у сво х поглядах по днував матер ал зм з деал змом. Створив свою ф лософську школу - Л кей (згодом назвали школою перипатетик в "прогулянка"). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.Вчення про буття. Ар стотель п дда критиц вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мен друг, але - стина дорожча" Ар стотель - критик теор дей. З його точки зору суще не може снувати окремо в д речей.Буття у нього сну як дн сть матер та форми. Матер ю Ар стотель розгляда як можлив сть,для того, щоб з можливост виникло щось д йсне матер я повинна мати форму, яка паретворю на актуальне суще. Наприклад якщо ми в зьмемо м дну кулю, то матер ю для не буде м дь, а формою - кулепод бн сть; по в дношенню до живо стоти матер ю в т лесний склад, а формою - душа, котра забезпечу дн сть ц л сн сть вс х т лесних частин, Форма за Ар стотелем, активний,тод як матер я - пасивна. Матер я под льна до неск нченност , форма непод льна тотожня сам й реч . Найвищою сутн стю Ар стотель вважав чисту /очищену, зв льнену в д матер форму. Врешт -решт Ар стотель зд снюе в дрив матер в д форми. Зв льнена в д матер форма - це в чний двигун. котрий служить джерелом руху життя, косм чного ц лого. В цьому якраз виявля ться деал зм в ф лософ Ар стотеля. Саме через те, що Ар стотель брав за першооснову форму, а не матер ю, теологи середньов ччя дссятками стол ть залучали його до фундатор в богослов"я /поряд з Платоном/, оск льки безт лесна форма Ар стотеля усп шно зб галася з образом безт лесного, але всемогутнього бога.Вчення про п знання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно першоначалом за сво м буттям. Аристотель вивча 10 основних категор й: сутн сть, к льк сть, як сть, в дношення, м сце, час, стан, волод ння, д я, страждання.  Аристотель - засновник формально лог ки. В н визначав три основн закони лог ки: 1. Закон тотожност . 2. Закон усунення протир ччя. 3. Закон виключеного третього. Вчення про людину та сусп льство. За Аристотелем проблеми людини вивча практична ф лософ я, яка склада ться з двох частин - етики та пол тики. Аристотель - засновник етики евдемон зму, зг дно з якою найвище благо людини - щастя. Щасливою людину робить доброд йн сть (арете). Чим вище арете, тим повн ше щастя. Аристотель визнача два види чеснот: етичн (як середина м ж людськими вадами) та нтелектуальн .Людина - це сусп льна тварина, яка над лена д шею та пол тичною св дом стю. Найкраще державне об' днання - це пол с. Остаточна мета пол су - щасливе життя. Найкращий лад - це правл ння найкращих аристократ в. Аристотель вважав природним в дношення "раб - господар", але рабами повинн бути не елл ни, а варвари.

15. Епікуреїзм в античній філософії.

Епікур заснував філософську школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта. Водночас Епікур створює зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі виключно за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість "самочинного відхилення" від "лінії необхідності".Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічнім відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей "соціальний атом"—набуває в собіавтономного, самодостатнього грунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів у Епікура — до суб'єкта. Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Тут слід звернути увагу, що йдеться саме про "відхилення" від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність. Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робить висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі—рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.