logo
shpora_f_l_1

16.Стоїцизм в античній філософії

У ф зиц сто ки (Зенон з К т ону, Клеанф, Хр с пп прибл. ст. до н.е.) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення Геракл та про вогонь як первинну стих ю, з яко все походить. У св т пану невблаганна необх дн сть, вчать сто ки, нема можливост протистояти й, тому людина ц лком залежить в д процес в, що в дбуваються у зовн шньому св т , природ взагал . Проте сл д уважно вивчати природу процеси. Хоча вивчення природи не здатне завадити сл п й необх дност , воно уможливлю , знаючи причини под й, п дкорятися м так, щоб найменше страждати."Пневма", "дух", дихання, правогонь розливаються у св т , створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорган чних т лах. Але правогонь вже не сл па стих йна сила (як це було у вченн Геракл та), а художньо-творча, тотожна де Платона, яка розумно створю Космос, керу ним. Тому правогонь це провид ння, фатум, доля. Космос, знов як у перших ф лософ в, розум ться диним орган змом, диним т лом. Це т ло живе, воно побудоване з р зних функц ональних частин, пронизаних пневмою. Ззовн Космос ма форму кул , в як й все в дбува ться необх дно ц леспрямовано, накше Космос розпадеться стане мертвим. В дпов дно для кожно частинки Космосу сво м сце. У випадку, коли частинка не викону сво функц , Космос руйну , використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови ново .Узгоджено з вченням про Всесв т розроблено в дпов дну етику. В етиц сто ки також протилежн еп куре змов , насамперед у питаннях про розум ння мети життя, свободи вол . Для сто к в доля, фатум незаперечна стина, а свобода розгляда ться як ухиляння в д закон в Космосу, тому неможлива. Д людини р зняться лише за тим, яким чином добров льно чи за примусом в дбува ться нев дворотна необх дн сть. Доля веде того, хто добров льно п дкоря ться, силом ць притягу того, хто без розсуду опира ться. Мудрець (ф лософ) це той, хто любить св й фатум, а тому справд в льний, бо д за .необх дн стю. Таке розсудливе життя, смиренне перед необх дн стю, вгамову афекти (пристраст ), дару щастя.Саме сто ки запропонували терм н "лог ка", який сьогодн загальновживаний. Вони розум ли за ним словесний вираз чутт вих данних про зовн шн й св т, уявлення та загальн поняття. Лог ка сто к в була спрямована на анал з в дношень, як панують у св домост та мисленн .Сто цизм, поряд з скептицизмом та еп куре змом, був одним з найвпливов ших напрям в ф лософсько думки античност у пер од заснування та розпаду св тово держави Александра Македонського.

17. Скептицизм в античній філософії.

З III ст. до н.е. до І ст. н.е. скептицизм як філософське вчення, що піддає сумніву саму можливість достовірного пізнання об'єктивного світу, був саме таким вченням. Найдовершенішої форми скептицизм досяг у вченнях давньогрецьких філософів Піррона, Енесідема, Агріппи, Секста Емпірика. Вони дійшли висновку, що марні спроби знайти остаточно встановлену істину свідчать про неможливість вирішити це завдання взагалі. Так, мислення здійснюється за відповідними формами, але вибір найкращої, досконалої форми мислення потребує використання тієї чи іншої форми. Отже, для відбору форми потрібно використовувати форму. А де ж критерій вибору логічної форми, яка стає критерієм вибору іншої форми мислення? Такої форми, відомої нам як найуніверсальнішої, ми не маємо. Аналогічною до проблеми недосконалості мислення для встановлення істини є ситуація і з чуттєвим пізнанням. Людина не має такого чуттєвого органу, який перевіряє інші органи чуття. Використовуючи логічні засоби здійснення доказів, скептики дійшли висновку, що будь-яка істина доводиться лише іншою істиною. А це призводить до кола доведень, або до довільного вибору аксіом, або до нескінченної низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цілком слушний. На підставі цих міркувань, аргументівобґрунтовувалася рівнозначність протилежних тверджень, саме тому був проголошений головний принцип скептицизму — утримуватися від суджень. Пізній скептицизм залишає позицію врівноваженої недовіри відчуттям та мисленню, надає перевагу чуттєвому пізнанню, бо спирається на практичний досвід. Давньогрецькі скептики розробляють поняття про умови, що підвищують вірогідність корисних знань, які є наслідком спостереження і експерименту. В цілому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законів мислення, розвивав уявлення про відносність людського пізнання