34. Філософія Просвітництва.
XVIII століття відносно його духовного розвитку отримало назву „Епоха Просвітництва”. І ця назва не є випадковою з різних точок зору. По-перше, наукове знання, яке у попередні століття було обмежене вузьким колом науковців, стало значно поширеним. Обсяги наукових знань стали такими, що можна було складати енциклопедії з об’єктивно-істинних відомостей. У 30+50 роках XVIII століття в Німеччині вийшов «Великий повний універ-сальний лексикон усіх наук і мистецтв», який складав 68 томів. Та найбільш знаменитою енциклопедією Нового часу стала французька енциклопедія, що мала назву «Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», яка виходила у 1751-1780 рр. Ця енциклопедія складалася з 35 томів, у тім числі 12 томів ілюстрацій, та налічувала 60 тисяч статей. Німецька й французька энциклопедія мала головним чином гуманітарну ознаку, у той час як тогочасні англійські аналоги головну увагу приділяли природознавству й техніці, що відповідало потребам промислової революції, яка саме розгор-талася у Англії. Так у 1728 році там вийшла двотомна «Циклопедія, або загальний словник наук і ремесел». У Франції до видання енциклопедії долучилися провідні філософи й учені свого часу, такі як Дідро, Д’Аламбер, Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Тюрго, Бюффон, усього понад 60 осіб. Енциклопедисти, як називали цих учених і мислителів, вірили, що поширення знань буде сприяти прогресу та звільнить людей від забобонів і тиранії. Вони утверджували думку про могутність людського розуму, про безмежність його можливостей. Через їхню впевненість ставала панівною ідея прогресу наук, який створює умови для економічного і соціального добробуту. Поряд з цим енциклопедисти+філософи широко пропагували ідею спростування метафізики, особливо декартівського типу, чому можна дати таке пояснення. Якщо Відродження і Новий час спрямовували боротьбу проти схоластики, то просвітники вважали своїм противником метафізику, як систему, що прийшла на заміну схоластики, але є цілком протилежною науці, яка спирається на експеримент. Метафізика є спекулятивною конструкцією і тому також, як і попередня схоластика, не має наукової цінності. Стосовно Декарта це здається парадоксальним, адже він був і досі вважається великим вченим. Це безперечно, однак Декарт не дуже поціновував експеримент і досвід взагалі, надаючи перевагу природженим ідеям. За таких умов досвіду належить тільки роль демонстратора та ілюстратора наслідків з ідей, які невідомо як (чи завдячуючи Богові) мають місце у голові людини. По-друге, термін „просвітництво” має ще те значення, що мрією багатьох з його представників є ідеал освіченого правителя, якого треба підготувати на ґрунті досягнень науки. Такий правитель міг би силою влади і авторитетом знань влаштувати досконале суспільство, яке відповідало б природі людини, а ця природа відома їм, філософам епохи. По-третє, під терміном «просвітництво» можна мати на увазі й те, про що говорив німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) у невеличкій статті під назвою «Відповідь на питання: що таке Просвітництво?». Просвітництвом він називає стан повноліття людства, яке стосовно окремої людини означає здатність користуватися власним розумом без опіки збоку когось іншого. Кант вважав, що в кожної людини достатньо розуму розмірковувати про будь+які явища дійсності, є для цього й спроможність міркувати самостійно, однак людям бракує лише мужності. Тому девізом Просвітництва Кант вважав слова "Sapere aude", що у даному випадку означає «май мужність користуватися власним розумом». Спроможність мати власну думку стосовно явищ дійсності, вміти судити про них – важлива характеристика особи, яка формувалася у надрах нового громадянського суспільства і радикально відрізнялася від типової особи феодального періоду. Французькі просвітники підносили «здоровий глузд» як уміння людини самостійно міркувати стосовно власного повсякдення, бути відповідальним за свої рішення і вчинки. Додатковий смисл терміна «просвітництво» проглядається також у тому, що поширення об’єктивних знань, на думку діячів цієї доби, немов просвітлює людський розум, який без цього є затемненим різними забобонами, помилками та силою пристрастей. Коли йдеться про характерні риси всього Просвітництва, то для нього (особливо для французького) притаманна боротьба з релігією і церквою. Це пов’язано з критикою абсолютизму, що спирався на авторитет церкви. У ту добу будь яка критика наявного суспільного порядку повинна була починатися з критики релігії, бо церква освячувала суспільну ієрархію, засуджувала протест проти існуючого ладу. Взагалі для доби Просвітництва є властивим оптимізм. Він відображував настрій молодого капіталістичного суспільства. Може недарма батьківщиною просвітництва стала Англія, адже саме тут раніше став розвиватися капіталізм, відбулася у XVIII-му ж столітті промислова революція. Джона Локка, який помер у 1704 р. вважають таким, що завершує XVII ст. і відкриває у Англії епоху Просвітництва. Завершує її Давид Юм. Загальним філософським фоном епохи Просвітництва був сенсуалізм, ідея природного права, рівності людей, релігійної толерантності. У побудові соціальних концепцій просвітники виходили з природи поодинокої людської особи. Важливою темою, що теж вимальовувала особливості філософських роздумів XVIII ст. було співвідношення випадковості й необхідності, фаталізму й свободи волі. Ще живими залишалися й ідеї механіцизму.
- 1.Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- 2. Ортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії
- 3.Неортодоксальні філософські системи Стародавньої Індії
- 4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї
- 5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї
- 6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії
- Особливості античної філософії
- 7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- 8Філософія Геракліта Ефеського
- 9.Елейська школа в античній філософії.
- 10 Філософія Демокріта
- 11 Філософія Сократа
- 12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- 14. Філософія Аристотеля.
- 16.Стоїцизм в античній філософії
- 18. Неоплатонізм в античній філософії.
- 19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- 20 Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- 21 Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- 22. Патристика: віра для розуміння.
- 23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- 24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- 25. Основні риси філософії Відродження.
- 26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- 27 Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- 28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- 29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- 30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- 31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- 32 Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- 33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- 34. Філософія Просвітництва.
- 35. Теорія пізнання і. Канта.
- 36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- 37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- 38.Філософія історії г. Гегеля.
- 39.Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- 40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- 41. Позитивізм.
- Теологічний етап (релігійний)
- Метафізичний етап (філософський)
- 42. Прагматизм.
- 43.“Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- 44.Екзистенційна філософія.
- 45.Фрейдизм.
- 46.Неофрейдизм.
- 47.Філософська герменевтика.
- 48.Неотомізм.
- 49.Філософська антропологія.
- 50.Філософія постмодернізму.
- 51.Філософська думка Київської Русі.
- 52.Філософія у Києво-Могилянській академії.
- 53.Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- 55.Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- 56.“Філософія серця” п. Юркевича.
- 57.Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- 58.Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- 59.Філософські погляди в.І. Вернадського.
- 60.Українська філософія хх ст.
- 1.Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.