28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.

В соціально-економічному житті Західної Європи починаючи з XIV ст., в Італії, і з XV ст. в інших країнах стався цілий ряд змін, що знаменували початок історичної епохи, названої Відродженням. Розклад феодалізму, поява і розвиток капіталістичних виробничих відносин обумовили вихід на нові рубежі політичної думки. Замістьодностороннього, однозначного релігійногопоясненнядержави, політики і права тодівисуваютьсяконцепції, в основіякихположення про природний характер людини, їїземніінтереси та потреби. Поворот до людини і їїкультури, щовивільняласявід диктату релігії, політики і в сферіполітичнихтеорій.. В соціально-політичнихтеоріяхепохиВідродженняцентральнемісцезаймаєідеологіяцентралізованоїдержави. І не випадково. Тому щотодінаставперіодпробудженняєвропейськихнацій. Передовиммислителям ставало ясно, щотільки сильна централізована держава можеподолативнутрішнюроздрібненість, а такожвідстоятинаціональнийсуверенітет в боротьбіпротикатолицькогоуніверсалізму. Феодально-кріпосницьківідносиниперетворюються в пута для дальшогорозвиткупродуктивних сил, щорозбиваютьсябуржуазнимиреволюціями.Синтезом спадщинидвохджерел - античності і Середньовіччя стала оригінальнакультура, філософіяепохиВідродження (Ренессанса). Вкультурісоціально-політичноїдумкиантичноїцивілізаціїмислителіепохиВідродженняіРеформаціїчерпалиідеїіконцепції, щозабезпечувалидальшийрозвитоксуспільства, прогрес. Тоді до суспільнополітичних систем Платона, Арістотеля, Ціцеронапроявлявсяособливийінтерес. Цепояснюєтьсяпрагненняммислителіввикористатиїхконцепціїдержави і права, політичні і естетичні погляди з метою впровадження в практику для задоволенняполітичних і ідейнихзапитівВідродження. На змінутеократичномумисленню приходить система світогляду в центріякоїстоїтьлюдина з її потребами і прагненнями. Гуманістичне, ренесанснерозуміннясвітупередбачало ан-тимістичне, вільнейогосприйняття, визнавалогармоніюфізичного і духовного в людині, вимагалоповнотичуттєвого і раціональногожиття, висувало на передній край особу, їїгідність і честь.Якщорелігіярозглядалалюдину як істоту, насамперед, духовну, причому в духовностіосновнимвважаласьвіра, то гуманістичнийнапрямнаголошує на чуттєвих потребах людини і вимагаєїхздійснення в існуючомусвіті, віддаючиперевагивизнаннюзверхностірозуму над вірою.Людські потреби вважалисьприродними. Всі люди народжуютьсяоднаковими і потребуютьрівності і справедливості в реальному житті. Визнанняособистоїгідностікожноїлюдини, незалежновідпоходження і суспільного становища, спрямованопроти феодально-становоїнерівності. ЕпохаВідродження створила грунт для вихованняосвічених, високоморальних, культурнихособистостей, піднесення на новийкультурнийрівеньсуспільнихвідносин, трансформаціїїх в новегуманне і розумнесуспільство. Генератором ідейВідродженнявиступаютьпрогресивнімислителі, діяльністьякихзабезпечувалазадоволеннязамовлення на новісоціальні і політичніідеї. Величезні соціально-економічні зміни, що відбувалися в епоху Відродження знайшли своє відображення в багатьох соціально-політичних концепціях. Для концепцій характерне розуміння суспільства як суми ізольованих індивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. У нових тлумаченнях державної влади, як зовсім незалежної від релігійної санкції і церковного авторитету, відображався факт становлення і зміцнення національних держав. В епохуВідродженняпоявляються і утопічнівчення, в яких на основі «священного Письма» висуваласьвимогаусуспільненнявласності, роблятьсяпершіспробинамалювати картину комуністичногосуспільного ладу, що мала утопічний характер. Однією з заслуг мислителівепохиВідродження є розчисткасуспільно-політичної думки відтеократичнихтеорійдержави і права, схоластики та ін., підготовкаґрунтуполітико-правового світогляду..