logo search
shpora_f_l_1

4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї

Конфуціанство — філософське вчення давньокитайського мислителя VI ст-до н. є. Кун Цю (Кун Фу - цзи — «вельмишановний вчитель Кун», Конфуцій) Центральною ідеєю конфуціанського вчення, став пошук адек­ватних взаємовідносин, між Богом Неба й правителем-імператором на землі — Ваном. Вважалося, що Бог Неба був невичерпним джерелом благодаті — магічної сили «де», завдяки якій правитель Ван (як син Бога Неба) міг управляти суспільством, гарантувати жителям Піднебесся захист від хаосу та щасливе життя. Конфуцій розвивав думку про те, що «де» (божа благодать) може бути реалізована в житті не тільки правителем Китаю, а й більшістю активного населення. Кожна людина несе індивідуальну відповідальність за стан справ у Піднебессі. Якість «де», згідно з Конфуцієм, набуває релігійно-етичних принципів й означає гідність і доброчинність, які дарує людям Бог Неба.