25. Учення Сковороди про дві натури і три світи.

Григорій Савич Сковорода - найбільш значний український філософ-просвітитель, мораліст. У його філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Вважав, що світ складають три світи: макрокосм, мікрокосм і символічне (Бог). В кожному світі існує і матерія (тимчасове), і вічне (Бог). Для досягнення особистого щастя мислитель радив: не навчайся тому, для чого не народжений, не виконуй роботу, яка не подобається і т.д. В цьому полягає принцип «незрідності» Сковороди. Відтак і зміст людського існування філософ вбачав у самопізнанні, через яке людина могла визначити свою «зрідність».

Сковорода виокремлював два шляхи пізнання:

1) шлях формування умовиводів, висновків про існування у світі певних внутрішніх сил і причин, які зумовлюють все, що в ньому відбувається. Отже, пізнаючи закони світу, людина пізнає і його божественну сутність. Проблема цього способу відкриття божественної натури полягає в тому, що достеменно невідомо, скільки законів природи людині слід відкрити для того, щоб дійти висновку про наявність і тим більше — зміст її єдиної та вічної внутрішньої причини;

2) шлях самопізнання, який швидкий і простіший порівняно з першим. Якщо божественна сутність пронизує собою весь світ, то якась її частина є і в людині. Унаслідок цього Сковорода доходить висновку, що, пізнаючи себе, людина пізнає божественну природу, а разом з нею — і природу всього світу, всього, що існує.

У контексті ідеї переходу від однієї натури до іншої стає зрозумілим ще один важливий для Сковороди комплекс ідей — його вчення про три світи (всесвіт, людину і символічний світ, який Сковорода асоціював з Біблією). Підставою для виокремлення цих трьох світів і причиною несуперечності теорії трьох світів вченню про дві натури, є те, що вчення про дві натури тлумачить світ з погляду вічності, тобто універсально. Саме так сприймає світ Бог. Для нього не існує малого чи великого, а з огляду на тотожність його власної природи з природою світу йому немає потреби цей світ пізнавати. На відміну від вчення про дві натури вчення про три світи — це погляд на буття з позиції людини, адже вона не здатна охопити самим зором всі причини і наслідки, все, що існувало, існує і буде існувати. Більш того, вона відчуває й усвідомлює свою відокремленість від світу, що створює основу для того, щоб вона сама сприймала себе як світ. Тому Сковорода і пише про два світи, одним із яких є людина, а іншим — все те, що її оточує. Для того щоб їх можна було якось розмежовувати, він застосовував поняття «мікрокосм» (людина) і «макрокосм» (всесвіт).

Крім цих двох світів, існує ще один, потреба в якому зумовлена тим, що людина потребує допомоги в пізнанні світу. Тобто повинно існувати щось, що спрямовувало б людину в її пізнанні та допомагало у відкритті нетлінної природи себе і навколишнього світу. Цим третім світом є світ символів — світ сутностей, завдання яких полягає у відсиланні людини до іншого (божественного) світу. У цьому контексті цілком зрозуміло, чому Сковорода асоціював символічний світ саме з Біблією.