40. Простір і час як форми існування матерії

Рух матерії відбувається у певному просторі і часі. Що собою являють поняття «простір» і «час»?

Простір — форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина).

Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об'єкти. Простір і час — форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони:

об'єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості);

пізнаванні (є об'єктами вивчення).

41. Поняття “душа” і “дух” в релігії і в філософії.

Душа́ (у філософії)

Термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.

Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією.

Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.

Душа (у релігії)

У Біблії словом "душа" перекладається єврейське слово не́феш і грецьке слово психе́ . З біблійного вживання цього слова видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини.

Більшість церков загальновизнаного християнства розуміють під "душею" нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.

За вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини.

в релігії дух

розглядається як об'єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії

ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об'єктивне начало), однак релігія цікава і знаменна насамперед тим, що "заземлює", суб'єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища. Іншими словами, об'єктивний характер існування духу релігія пов'язує з людиною, суб'єктом суспільно-історичного процесу.

Дух (філософія) - філософське поняття, часто ототожнюється з нематеріальним початком. Визначення співвідношення духу і матерії часто вважається основним питанням філософії.

У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говорити про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окреслення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі.

41. Поняття “душа” і “дух” в релігії і в філософії.

Душа́ (у філософії)

Термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.

Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією.

Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.

Душа (у релігії)

У Біблії словом "душа" перекладається єврейське слово не́феш і грецьке слово психе́ . З біблійного вживання цього слова видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини.

Більшість церков загальновизнаного християнства розуміють під "душею" нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.

За вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини.

в релігії дух

розглядається як об'єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії

ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об'єктивне начало), однак релігія цікава і знаменна насамперед тим, що "заземлює", суб'єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища. Іншими словами, об'єктивний характер існування духу релігія пов'язує з людиною, суб'єктом суспільно-історичного процесу.

Дух (філософія) - філософське поняття, часто ототожнюється з нематеріальним початком. Визначення співвідношення духу і матерії часто вважається основним питанням філософії.

У філософії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говорити про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окреслення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі.

42. Поняття “закон”. Основні філософські закони (загальна характеристика).

Закон — це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами.

Філософські закони:

Закон єдності і боротьби протилежностей - загальний закон дійсності та її пізнання людським мисленням, що виражає суть, «ядро» матеріалістичної діалектики. Кожен об'єкт містить в собі протилежності. Під протилежностями діалектичного матеріалізму розуміють такі моменти, «сторони» і т. п., які знаходяться у нерозривній єдності, взаємно виключають одне одного, причому не тільки в різних, але і в одному і тому ж відношенні, тобто взаємопроникають.

Закон переходу кількісних змін у якісні (традиційна формулювання) - загальний закон розвитку природи, матеріального світу, людського суспільства та мислення, що говорить про те, яким чином відбувається процес розвитку об'єктів (предметів, явищ), який механізм цього процесу.

Закон заперечення заперечення

Згідно з цим законом, всякий розвиток в живій і неживій природі здійснюється по спіралі. Як приклад дії третього закону діалектики у всіх підручниках призводять колос пшениці. Колос виростає завдяки смерті зерна, тобто він як би заперечує зерно. Однак коли сам колос дозріває, в ньому з'являються нові зерна, а сам колос як би вмирає, і його зрізають серпом. Таким чином, заперечення зерна є причиною виникнення колоса, і заперечення колоса є причиною виникнення нових зерен.