71. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина».

Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин.

73. Практика і теорія, їх діалектичний зв’язок.

Практика — доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.

Практика — діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ . Людина, як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах:

• матеріально;

• на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин;

• свідомо.

Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізнено, або просте перерахування їх не вичерпують сутності практики як філософської категорії.

Тео́рія— сукупність виводів та висновків, що відображає об'єктивно існуючі відносини і зв'язки між явищами об'єктивної реальності. Насправді, слово теорія технічний термін з давньогрецької. Він є похідним від споглядання, θεωρία, що означає «дивитися на, перегляд, бачачи», і відноситься до споглядання або спекуляції, а не до дії. Теорії особливо часто протиставляється «Практика» арістотелівське поняття, яке використовується в широкому сенсі для позначення будь-якої дії, вчиненого в ім'я яких-небудь дій, на відміну від теорії, яка не є. «Theoria» також слова до цих пір використовується в богословському контексті.

74. Діяльність і потреби. Основні види діяльності і потреб.

Потре́би — це необхідність для людини таких умов, що забезпечують її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяють на групи:

• фізіологічні;

• екзістенціальні;

• престижні;

• особистісні;

• духовні.

Економічні потреби виступають основою діяльності людей. Потреби виступають як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив їхньої діяльності. Потреба в найбільш загальному вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних духовних, матеріальних благах та послугах — його ідеальним прагненням.

Види потреб:

• матеріальні: в їжі, одязі, предметах побуту, житлі (вони вважаються базовими)

• духовні: в освіті, в підвищенні кваліфікації, в художній творчості, в розвитку науки та мистецтва

• соціальні: в медичному обслуговуванні, в вихованні дітей, у вільному часі, в гідних умовах праці і навчання.

За способом задоволення:

• індивідуальні

• групові

Виділяють потреби існування (їжа,одяг,безпека)і потреби досягнення цілей життя (влада і слава, знання і творчість, духовне удосконалення).

Потреби людей безмежні.

Виды деятельности Различают три генетически сменяющих друг друга и сосуществующих на протяжении всего жизненного пути вида деятельности: игру, учение и труд.

Высшая нервная деятельность человека и животных Под типологическими особенностями высшей нервной деятельности имеется в виду динамика протекания нервных процессов (возбуждения и торможения) у отдельных индивидуумов.

Особенности высшей нервной деятельности человека У человека в процессе его общественно-трудовой деятельности возникает и достигает высокого уровня развития принципиально новая сигнальная система.

Понятие деятельности Деятельность можно определить как специфический вид активности человека, направленный на познание и творческое преобразование окружающего мира, включая самого себя и условия своего существования.

Принципы и законы высшей нервной деятельности Аналитико-синтетический принцип высшей нервной деятельности. Закон иррадиации возбуждения. Закон концентрации возбуждения. Закон взаимной индукции нервных процессов.

Психологическая характеристика деятельности Деятельность людей является объектом изучения не только психологии, но и ряда других наук: философии, политэкономии, социологии, истории, различных производственных технологий.

Труд, Деятельность - направленная на создание общественно полезного продукта, удовлетворяющего материальные или духовные потребности людей.

Учение Процесс систематического овладения знаниями, навыками, умениями, необходимыми в конечном счете для выполнения трудовой деятельности, для воспитания гражданской зрелости.