15. Філософія Реформації.. (Лютер, Кальвін)

Ренесансні гуманіст ідеї спершу не викликали негат реакції з боку офіц представників католиц церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродж обертається феноменом Реформації.

М. Лютер (1483—1548 pp.) піддав критиці офіц католиц доктрину. Його позиція виходила з ідей містичного пантеїзму Майстера Екхарта, августиніансько-платонічних уподобань та ренесансного критицизму Е. Роттердамського. М. Лютер закликав повернутися до первісної «чистоти» християн вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді папських бул і декретів. Висуваючи тезу про заг «священство», він робив непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індивід шлях кожного віруючого до Бога. М. Лютер наполягає на ірраціон характері реліг знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» його критики. Він переклав Біблію німецьк мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси віруючих німців. Реформа М. Лютера позбавила церкву політ панування, підпорядкувала її світській владі.

Ж. Кальвін (1509—1564 pp.) був автором іншого, більш радик варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціон. Тому, як він каже, «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціон характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.

Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом.

.