8. Філософія та етика Аристотеля

Аристотель (384—322 pp. до н.е.) — провідний філософ класич періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем О.Македонського, створив свою філософ школу — Лікей, яку згодом назвали школою перипатетиків (грец. «прогулянка»).

Вчення про буття. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія має мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Н-д, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї є мідь, а формою — кулеподібність; відносно живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою — душа, котра забезпечує єдність і цілісність усіх її тілесних частин. Форма, за Аристотелем, — акт начало, тоді як матерія — пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Він доводить відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма — це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому і виявляється ідеалізм у філософії Аристотеля.

Узагальнюючи сутність старогр вчення про буття, можна дійти таких висновків. Для більшості філософів характерне дуалістичне протиставл 2 начал: буття і небуття — у Парменіда, атомів і пустоти — у Демокріта, ідеї і матерії — у Платона, форми і матерії — у Аристотеля. З/д цих двох начал філософи намагалися пояснити буття світу та людини. І другий важливий момент. Старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їхні погляди були спрямовані на розкриття таємниць природи, космосу.

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, — значить знати заг, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Універсалії (категорії) структурують хаос уявлень (чуттєву цілісність) і роблять ост пізнаваною. Арістотель визначає 10 осн категорій: сутність, к-сть, якість, віднош, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель — фундатор (засновник) формал логіки. Він визначив 3 осн з-ни логіки: з-н тотожності; з-н усунення протиріччя; з-н виключеного третього.

Учення про людину та сусп.-во. За Аристотелем, проблеми людини вивчає практ філософія, яка склад з 2 частин — етики та політики. Аристотель — фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини — щастя (на відміну від етики гедонізму — філософії насолоди). Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає 2 види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина — це сусп тварина, яка наділена душею та політ свідомістю. Найкраще держ об’єднання — це поліс, остаточна мета якого — щасливе життя. Найкращий лад — це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення «раб — господар», але рабами повинні бути не елліни, а варвари.