logo
Шпора 1 модуль

11. Патристика як етап філософії середніх віків.

Підґрунтям розвитку патристики стало вчення Тертуліана. Це був визнаний оф. церквою напрямок, розробл «отцями церкви». Представники цього періоду: Августин Блаженний, Василій Великий, Григорій Нисський та ін. Вивчали і розробляли такі проблеми: сутність Бога та його триєдинства, взаємовідносини реліг віри та розуму, одкровення як спосіб отримання істини, відповідальність людини за свої вчинки і дія-сть, свобода волі та можливість спасіння душі, проблема походження зла у світі, виправдання Бога. Основою концепцій було критично переосмислені вчення античної філос., насамперед Платона, що знайшло своє віддзерк. в сх. патристиці. Вона органічно виходила з античної традиції, але здійснювала самост пошук духовних основ. Зачну роль у систематз. елементів христ. духовної к-ри відіграла творчість Псевдо-Діонісія Ареопагіта, який поєднував ідеї неоплатонізму та христ. Він запропонував 3 способи богопізнання: 1. шляхом послідовного позитивн перелічення якостей Бога. 2. шляхом негат перелічення предметів мат. світу, які не є Богом. 3. містичне сходження людини до Бога. Рівності між матер світом і Богом немає, Бог завжди існує над світом. Матер світ є рез-том божеств. волі та мудрості.. Августин, використавши ідеї платонізму, систематизував христ. вчення. Виступав як послідовний теїст, його філос. мала теоцентр. характер – Бог існує вічно, він є першопричиною, яка творить світ з нічого, керуючись власними ідеями, божою мудрістю. Людина прагне жити вічно, вона постійно прагне до вічного Бога, щоб отримати вічне блаженство. Можливість єднання Бога й людини гарантує її богоподібність і насамперед добро і зло. Зло відносне, добро – абсолютне. У творі «Про Град Божий» репрезентував христ. бачення світ. історії згідно з якою існує 2 види люд спільноти – Град Земний, де панує диявол, зло, гріхи і Град небесний – христ. Церква, її завд – боротись зі світом диявола задля перемоги Царства Божого. Августин започаткував модель моральн прогресу, в основі якої лежав христ. оптимізм. Мета життя на землі – щастя людини, яке можна отримати завдяки реліг. вірі й христ. самовдосконаленню. Віра повинна передувати раціон розумінню світу, тобто «Вірю, щоб зрозуміти».