29. Філософія позитивізму і прагматизму

Позитивізм

Це філософ концепція, сформана 30 р ХІХ ст. Контом. Історія позитивізму має 3 періоди розв.

Перший, початк позитивізм. Представники: О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізн від об'єктів конкретних наук, а узагальнює досягн конкретних наук, є їх узагальнен класифікацією. Позитивізм як філософ напрямок заснова­ний на принципі: справжнє знання досяг лише як результат окре­мих конкр наук. Програма початк позитивізму зводилася до таких засад: пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації; вся традиц філософія повинна бути скасована і змінена спец науками; у ф-фії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомі представники: австрійс фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наук знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єкт реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма - неопозитивізм, який має 2 різновиди: логічн позитивізм і семант. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах дія-сті. Усі соц колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.

Суч позитивізм — постпозитивізм (І. Лакатош, Т. Кук, П. Фейєрабенд) висуває методологію дослідниц програм, ідеї гуманізації науки, теорет плюралізму і істор контексту науки. Прагматизм.

Філософ течія, що виник у США на поч 70 р. ХІХ ст. та пошир в Англії, Італії, Китаї. Центром уваги стала окрема людина та її дія-сть. Репрезентували Пірс, Джеймс, Дьюї. Вони розробляли філос ідеї, згідно з якими мисл людей необх було сприймати як спосіб адаптації до навкол дійсності, істину – як момент самореалізації людини з відповідним відчуттям життєвого успіху, аналіз філос – як метод поясн конкретного мисл і вірувань людини, спрямов на виріш її життєвих проблем. Гол принцип прагматизму проголошує теза про те, що у кожної людини — своя філософія, свої, властиві лише їй способи філософствування, бо "філософствувати означає мати індивід спосіб сприйн і відчуття биття пульсу косм життя", а сама філософ спрямованість обумовл природженим темпераментом людини. З точки зору прибічників прагматизму, філософія є методом залагоджув суперечок філософів, заснован на практ наслідках наших дій. Вони стверджують, що істиною є те, що краще працює на нас. Її добиваються лише для практики, а не для самоцілі. Цей підхід різко відрізняє філософію прагматизму від європ філософ традиції шукання істини.

Досліджуючи проблеми пізн, Дьюї розробляє центр. поняття прагматизму — досвід, який він розуміє як всі форми життєдія-сті людей і всі прояви їх життя. Прагматизм не цікавиться проблемами онтології, оскільки філософія має бути пов'яз з дозволом реальних потреб людей, їх інтересів, напруги. Центром філософії, на думку Д. Дьюї, є гносеологія. Початок пізн — це завжди криза в дія-сті і філософ методологія підпорядк забезпеченню успішності дій людини. Тому кожній людині необх мати не один, а безліч методів або способів пізн світу, тих інструментів, які сприяють ефективності дії, її успішності. Виходячи з цього принципу, прагматизм звертає увагу на те, що будь-яка істина — умовна і неоднозначна. Цей принцип був підхоплений і поширений представниками природознавства XX ст, що оголосили конвенціалістську (договірно-умовну) концепцію істини як Основоположну особливість сучасного природознавства і філософ гносеології. Також Дьюї підкреслював, що мисл почин тоді, коли ситуація виявилася прo6лeмaт, коли ми знаходимося у скруті і не можемо придумати нічого кращого. Мисл підпорядковане потребі в безпосередній дії і сама наука покликана допомогти людині зробити що-небудь.

.