23. Філософія Сковороди.

Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та її щастя. Його роздуми мають реліг-філософ характер, спираються на гол християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, осн грані люд дія-сті. Закликав почати філософ освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізн людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, дає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати поза єдністю віри і любові, вони дають людині змогу вийти за межі свого тлінного звич "Я". Антиподами любові та віри є поняття суму, туги, нудьги, стра­ху, що роблять душу людини приреченою на розслабл, позбавляють її здоров'я. На ґрунті об'єдн любові та віри у пізнанні людиною самої себе склад категорія "щастя", яке міститься в нас самих; осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягн залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та ін зовн атрибутами земного існув, роблять величезну помилку. Вони отримують не щастя, а його привид, що у кінцев рахунку перетвор на прах. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутр голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для сусп-ва, а й таке, яке приносить їй внутр задовол і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутр схильністю. Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Воно є простим за змістом і за формою. На підставі такого розум щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, вдоволення, бідність, яке випливає із спілкув людини з прир.

Людина як мікрокосм містить у собі 2 начала — тлінне і нетлінне, які поєдн: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним стоїть дух. До нього Ск. й зводив сутність життя. Плоть не має істинного знач для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Думка — це гол точка, тому її Сковорода часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їх злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.