2.3 Проблема унікальності людського існування

Одним з центральних положень екзистенціальної філософії є положення про унікальність людського існування. Для підтвердження цієї тези наводяться онтологічні аргументи (кожна людина неповторна, незамінна, займає певне місце у бутті), але найчастіше проблема унікальності зводиться на психологічну площину: я унікальний за своїм внутрішнім змістом. Що ж я повинен робити, щоб цю унікальність та неповторність зберегти?

Екзистенціалісти вважають, що для того, щоб бути самим собою, необхідно постійно вести боротьбу з "маном"; тому людина весь час повинна знаходитися у стані бунту з оточуючим середовищем. На думку А.Камю, вся історія людства робилась саме у стані бунта бунтівниками. При цьому під бунтом Камю розумів не лише знищення старого, але і збереження та самовдосконалення позитивного, творчість нового. Меж бунту немає, інакше зникне буття. Таким чином, людина приречена не лише на свободу, але й на постійний бунт. Що ж відбудеться, якщо людина перестане бунтувати? За Камю, послаблення бунтівної діяльності людини у кінці XIX ст. та особливо у XX ст. призвело до влади "середнього", "масового" шаблону і стандарту над життям та культурою, усередненням людей, "повстанням мас". Причину згасання бунтівного початку у людини, і тим самим "омасовлення", знищення унікальності екзистенціалісти перш за все вбачають у науково-технічному прогресі, переході до індустріального та постіндустріального суспільства, механізації та автоматизації виробництва, що перетворило людину з творця на часткового робітника. Негативну роль зіграло й розповсюдження християнства, буржуазного лібералізму, комуністичної ідеології з їх лозунгами рівності, братерства, соціальної справедливості, принципом підлеглості особистого колективному. Як подолати цю кризу людської цивілізації? На думку іспанського філософа Ортеги-і-Гассета вихід полягає у принциповій зміні світосприйняття, втіленні у свідомість людей нової філософії, нової системи поглядів, здатних відродити у людині бунтівний, творчий початок.