3.2 Проблема доказу буття Бога у сучасній релігійній філософії

"Доказ" буття Бога як Творця та Першооснови усього існуючого – найголовніше завдання релігійної філософії. У підходах до його вирішення можна виділити два основні напрямки – традиціоналістський та сучасний, модерністський.

Традиціоналістський – обгрунтування буття Бога полягає у коментуванні, уточненні, деталізації суто логічних доводів, сформульованих ще "батьками церкви" та

філософами-схоластами.

Найбільш відомі 5 доводів Хоми Аквінського:

1. У світі все рухається. Якщо брати рух у всій його повноті, а не тільки як механічний, не можна не прийти до "першодвигуна", тобто до Бога.

2. У світі все має свою причину, отже, повинна бути "першопричина" – Бог.

3. Безліч можливостей та випадковостей у світі повинні бути керовані абсолютно необхідною причиною – Богом.

4. Для вимірювання ступеня досконалості Краси, Блага, Істинності, усього, що є у світі, повинна існувати абсолютна міра усіх досконалостей – Бог.

5. Усе Існуюче у світі володіє якимось ступенем доцільності, отже повинна існувати "остання" та головна ціль – Бог.

Августін будував свої докази існування Бога, виходячи з ствердження про те, що усе у світі має волю, отже повинна бути "первісна", абсолютна Божа воля. М.Лютер виводив Бога з міркувань про те, що усім людям притаманно почуття віри, джерелом якої може бути тільки Бог.

Під модерністським напрямком маються на увазі міркування, у котрих висновки про існування Бога робляться з наукових відкриттів та утруднень. У цьому смислі роз'яснюється другий закон термодинаміки ("теплова смерть Всесвіту"), явище "червоного зміщення" у спектрі галактик ("всесвіт, який розширюється після утворення") "дефект маси" ("утворення матерії із нічого"), нематеріальність інформації та багато іншого. У останні роки для цього використовується так званий "антропний принцип". У самому загальному вигляді він говорить: "Значення усіх фізичних та космологічних величин, які ми спостерігаємо, не випадкове, але продиктовано вимогою забезпечити існування галузей, де змогло би виникнути життя на вуглеродній основі, а також вимогою, щоб вік Всесвіту був достатньо великим, тобто щоб ця подія вже відбулася". (Д.Бароу та Ф.Тіллер Антропний космологічний принцип. Оксфорд, 1986). Із цього можна зробити висновок: отже, Всесвіт не є випадкове скопище співіснуючих у часі речей. У ньому є дещо таке, що містить у собі безліч надто специфічних потенцій та властивостей, котрі приводять до виникнення життя у тій чи іншій формі, а також є причинна основа, яка здійснює саме такий вибір. Ці потенції і ця причинна основа – Бог.

Австралійський молекулярний біолог М.Дентон, піддавши критичному аналізу еволюційну теорію Ч.Дарвіна з позицій теорії вірогідності, прийшов до висновку, що поява людини внаслідок природного відбору вимагало б значно більшого періоду часу, ніж той, який минув після Великого вибуху. Оскільки ж поява людини – факт, то потрібно припустити існування у світі якоїсь Істоти або Організуючого Принципу, прихованого невідомо де, понад та поза природою, але який є творцем доцільного порядку у світі, який привів до появи Людини. І це можна назвати Богом.

Зрозуміло, по всім цим та подібним прикладам можливі висновки і прямо протилежного, атеїстичного порядку; з деякими з них можна познайомитися у статті М.Р'юза "Наука та релігія: як і раніше війна?" (Вопросы философии. – 1991 – №2). Очевидно, слід визнати, що наука сама по собі, яких би вершин вона не досягла, не може з абсолютною певністю ні підтвердити, ні заперечити креаціонізму (біблейського вчення про створення світу Богом), тобто буття Бога як творця та першооснови світу. Проте осмислення усіх найновіших наукових відкриттів з позицій креаціонізму та антикреаціонізму, дискусії між прихильниками та супротивниками креаціонізму, безумовно, корисні. Вони сприяють формуванню все більш глибоко та детально розроблених, а отже усе більш адекватних дійсності світоглядних систем.