5.3 Проблема сенсу історії

Проблема сенсу історії розробляється в основному у рамках християнської філософії історії. Чітко визначились два підходи до вирішення цього питання – песимістичний і оптимістичний. Перший підхід пов'язаний з ім'ям американського філософа Р.Нібура (1892 – 1971 рр.), а другий – з ім'ям французького філософа Ж.Марітена (1862-1973 рр.).

За Нібуром, історія є сферою зіткнення ірраціональної свободної волі людини і волі Бога. Намагаючись підкорити непідвладну йому і непізнаванну історію, людина неминуче отримує результати, які прямо протилежні жаданим. У цьому полягає "іронія історії". Звідси безглуздість, на думку Нібура, наук, які займаються вивченням історії і суспільства. В ході історії і в процесі індивідуального розвитку, вказує Нібур, зростає свобода людини по відношенню до природи. Але в історії свобода неможлива, бо людина не в змозі вірно розібратися у різних історичних зв'язках, які накладаються друг на друга, вона навіть не може мати цілком достовірне знання про них. Крім того, неможливо повністю врахувати гру випадковостей в історії. Внаслідок усього цього здійснення "царства божого" і реалізація ідеалів любові, братства і справедливості, "очікувані" історією, не реальна, а абстрактна можливість, лише релігійно-есхатологічний образ.

Інші мотиви можна простежити у філософських поглядах Марітена. Він вважає, що основа історії – "містичне фонтанування акту існування, похідного від Бога". Він разом з тим бачив в історичному процесі і гуманістичний смисловий зміст, який постійно вдосконалюється. Марітен відкидав наявність необхідності у історії. Єдність "граду земного" і церковного суспільства – "граду божого", на його погляд, повинно сприяти втіленню в суспільному житті сучасного Заходу виробленого їм самим христиансько-ліберального ідеалу "інтегрального гуманізму", у відповідності з яким він пропагував солідарність підприємців і працюючих у рамках корпорації, ідеї "персоналістичної демократії", християнізації усіх областей духовної культури та екуменістичного зближення релігій.

Таким чином, сенс історії, по Марітену, полягає у піднесенні гуманізму, розвитку людського в людині, які створюють ту реальну основу життя людства, на який можливе дійсне існування, співробітництво, взаєморозуміння і взаємна повага різних соціальних груп, народів та культур. І хоча таке розуміння сенсу історії втілюється тут у релігійну форму, неможливо не віддати належне його гуманістичній скерованості. Але разом з тим не можна не позначити суперечність і сумнівність засобів здійснення "царства божого" – не через політичні, правові, моральні інститути, а через абстрактну християнську доброчесність та любов до ближнього.