4.3 Трансцендентальна феноменологія е.Гуссерля

У філософії науки XX ст. особливе місце займає вчення видатного німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938 рр.), яке отримало назву "трансцендентальна феноменологія".

Термін "феноменологія'' – вчення про феномени – походить від грецького "феномен " – "те, що являється " – явище, яке можна осягти у чуттєвому досвіді (як частковий випадок, цей термін застосовують також для позначення незвичайного явища, виняткового факту). Вперше цей термін був запропонований німецьким математиком, астрономом, філософом XVIII ст. І.Г.Ламбертом для позначення вчення про явища як основи і передумови емпіричного пізнання, про його помилки. У Г.Гегеля феноменологія розумілась як вчення про становлення науки, про історичні форми свідомості, яка сходить до абсолютної ідеї ("феноменологія духу"). У кінці XIX ст. у працях Ф.Брентано, К.Штумпа, А.Мейнонга термін "феноменологія" закріпився за психологією, яка займалась описуванням і класифікацією психічних феноменів, на відміну від пояснюючої психології, націленої на розкриття причин психічних явищ.

Є.Гусерль наповнив поняття "феномен" новим змістом. Для нього феномен – це безпосередньо дане у свідомості як зміст інтенціонального акту ("інтенціональний" – предметно-змістовний, спрямований на предмет). Він є виразом нерозривної єдності предметного світу та свідомості і має складну, ієрархічну структуру. Гусерль виділяє у ній такі слої:

- психологічні переживання (відчуття, сприйняття);

- мовна оболонка;

- предмет, який мислиться у свідомості;

- смисл – інваріантна структура і зміст мовних виразів.

Таким чином, на думку Гусерля, свідомість (пізнання) є двоєдиним: воно включає в себе пізнавальні акти ("ноезиси") і предметний зміст ("ноеми"), який, по суті, збігається з ідеальними підвалинами буття предметів. Виходячи з такого розуміння структури свідомості ("інтенціонального акту"), Є.Гусерль визначає і функції різних форм пізнання: опис та систематизація психічних переживань – функція психології і часткових природних та суспільних наук; аналіз мовних засобів, вираження феноменів – функція логіки та лінгвістики. Дійсну ж філософію (трансцендентальну феноменологію) він розуміє як науку про безпосередні сутності, як "археологію", яка шукає ноеми – апріорні структури свідомості. Завдання філософії, за Гусерлем, – вказати науці шляхи розкриття справжнього смислу ("епістима") предмету, який затемнений особистісними психічними переживаннями, поширеними поглядами ("докса"), словами та оцінками.

Цей шлях, це пізнання "ноеми", загальнозначущих "об'єктивних істин" як сутностей ("ейдосів") предметного світу досягається, на думку Гусерля, за допомогою методу редукції, котрий включає в себе:

- ейдетичну редукцію – відмова від будь-яких тверджень про об'єктивне існування буття, просторово-часову його організацію, утримання від будь-яких суджень про реальне буття і свідомість ("епохи");

- трансцендентальну редукцію – виключення усіх антропологічних, психологічних трактовок свідомості, поворот до аналізу свідомості як чистого споглядання сутностей.

Здійснивши ці операції мислення, вчить Гусерль, ми потрапимо у царство чистих – "об'єктивних"- істин – дійсних смислів і цілей буття, осягнення яких досягається інтуїтивно, завдяки передрозумінню (що зближує феноменологію Гусерля з герменевтикою). Але зміст осягнутих таким чином істин є єдиним, загальним для всіх (що відрізняє феноменологію від герменевтики). Релятивізму і суб'єктивізму позитивістів та герменевтиків Гусерль протиставляє переконання, що "ноеми", якщо вони дійсно осягнені, не можуть бути суб'єктивними. Критерії істинності отриманого таким чином знання – очевидність і безпосередність, як загальні прафеномени інтенціонального життя. Здібністю до осягнення "ноеми" володіють далеко не усі люди. Осягнення істин – дар еліти.

Таким чином, Гусерль розуміє процес пізнання не як наближення думки до реального предмету, а, навпаки – як очищення думки, феномена від дій реального предмету, які перекручують його, а істину – не як відповідність реальності, а навпаки, як редукцію об'єктивною реальності до ідеальної, інтуїтивно конструйованої моделі її сутності, котра є, по суті, сприйняттям, очищеним від чуттєвих форм. "Сприйняття, – писав Гусерль, – це такий модус свідомості, у котрому те, що в ньому усвідомлено, виявляється як воно саме. Воно виявляє себе, нібито кажучи: "ось я само", початково, досконально, безпосередньо воно само... Сприйняття як свідомість "самого предмету". " (Цит. по: Бранд Г. Світ, Я і Час: На нім. мові. – Гаага, 1955.-с.12). Тобто Гусерль стверджує, що сприйняття як "воно само", як очищена від чуттєвих форм сутність предметного, природного світу містить у собі і смисл, і цілеполагання. Останні не заносяться до предметного світу, у природу тільки людською суб'єктивністю, як це постулірує експериментально – математичне природознавство і споглядальний матеріалізм. Вони – апріорні засади природного буття.

Природа – не пасивний "об'єкт" людської діяльності, не косна, безвідповідна і беззахисна комора сировини. В ній самій заховані і смисл, і вище призначення. Потрібно тільки зуміти усвідомити їх. Можливо саме в цьому і полягає початок виходу з того екологічного кута, у який завели людство традиційний раціоналізм, натуралізм, психологізм, релятивізм, скептицизм класичного природознавства і класичної філософії, від яких не зміг позбавитись і позитивізм у всіх його різновидах.

Питання для самоконтролю

1. У чому смисл позитивістського лозунгу: "Філософія, бійся метафізики!"?

2. У чому принципова відмінність в розумінні зв'язку між об'єктом та суб'єктом пізнання у класичній та у позитивистській філософії?

3.У чому суть принципів "чистого емпіризму" та редукціонізму? До якого парадоксу у поглядах на наукове знання веде дотримання цих принципів?

4. У чому суть "принципу верифікації"? До якого парадоксу у поглядах на наукове знання веде дотримання цього принципу?

5.У чому суть "принципу фальсифікації"? До якого парадоксу у поглядах на наукове знання веде дотримання цього принципу?

6.У чому принципова відмінність в розумінні зв'язку між мовою, світом і свідомістю у класичній та у лінгвістичній філософії?

7. Чи розвивається наука? Як вирішують цю проблему представники постпозитивізму?

8.У чому бачать основу наукових знань структуралісти та гусерліанці?

9.Що таке "герменевтичне коло"? Який вихід з нього пропонують представники філософської герменевтики?

10. Що є пізнання з точки зору трансцендентальної феноменології Е.Гусерля?