Міністерство освіти україни

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

НАВЧАЛЬНО - МЕТОДИЧНИЙ

МАТЕРІАЛ ПО КУРСУ «ФІЛОСОФІЯ»

(І ТА ІІ ЧАСТИНИ)

Для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Харків 1999

Навчально-методичний матеріал з курсу «Філософія» ( І та ІІ частини) для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: А.М. Капустін, О.І. Круглов, – Харків: ХДТУРЕ, 1999 – с.

Упорядники: А.М. Капустін

О.І. Круглов

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМ КУРСУ

 ЧАСТИНА 1

  Тема 1. Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства

 Філософія – надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не піддається точному логічному визначенню, а тому утворює само по собі нерозгадану таємницю, вічну проблему. З незаперечною певністю про неї можна сказати тільки те, що вона є, що вона існує от вже більш двох з половиною тисяч років і представлена сотнями, тисячами філософів, тобто що філософія – це Сократ, Платон, Арістотель, Декарт, Кант, Гегель, Маркс, Рассел, Ясперс та ін. Отже, вивчати філософію – це означає вивчати праці філософів.

Приступаючи до вивчення філософії як специфічної навчальної дисципліни, необхідно знати її більш-менш точне предметне визначення. Передусім слід правильно визначити смисл самого терміну "філософія". Він походить від грецьких слів phileo – люблю і sophia – мудрість і, отже, може бути перекладений як "любов до мудрості". Але що таке "мудрість", що означає бути мудрим? Дехто вважає, що бути мудрим, це означає багато знати, володіти великою інформацією. Але це не зовсім так. Дійсна мудрість полягає в умінні видобувати, із найбільшою користю використовувати інформацію, в володінні засобами, шляхами осягнення і розумного застосування істини. Саме так і розуміли філософію мислителі, які знаходились у її витоків (Піфагор, Платон, Арістотель). Філософія – це не катехізіс істин, це прагнення до істини, пошук шляхів до істини, спрага жити за істиною.

Далі слід вловити принципову відмінність предмету філософського осмислення від предмету часткових наук і інших форм суспільної свідомості (політичної, правової, моральної, естетичної). Якщо предметом останніх є ті або інші частини, сторони, аспекти світу, то предметом філософії є світ (Космос, Всесвіт, Універсум) в цілому, а, точніше, загальне в бутті всіх речей, їхня суттєвість. Тобто Філософія – це сукупність поглядів на основи, на суттєвість світу, оцінок, що випливають з цих поглядів, життєвих настанов, це світогляд, один з типів світогляду (поряд з буденним, міфологічним, релігійним, науково-атеїстичним). При цьому особливість філософського світогляду полягає в тому, що світ розглядається в ньому не як існуючий сам по собі, не як щось зовнішнє по відношенню до людської свідомості, а як відтворення його (світу) в людській свідомості, як внутрішній духовний світ людини. Філософ має справу не з речами, а з ідеями, поняттями, думками і почуттями, що їх супроводжують, спонуками, прагненнями і іншими духовними явищами. Філософія – це думки про думки, це – рефлексія, самопізнання. Її вихідна настанова – "пізнай самого себе". На відмінність від буденного, міфологічного, так і в значній мірі релігійного світогляду, в філософії світ відображається не в конкретно – наочних образах речей, процесів, а в абстрактно-логічній формі, в поняттях гранично широкої спільності – в філософських категоріях: "буття", "реальність", "матерія", "дух", "форма", "причина", "необхідність", "свобода", "істина", "добро", "зло" і ін. Філософія – це теорія світу (Космосу, Універсуму). Як і всяка теорія, це – система понять. І, отже, володіння філософським понятійним апаратом – обов'язкова передумова формування філософського світогляду.

Найважливішою суттєвою рисою філософії є також її критичність. Як така, що націлена на пошук шляхів до пізнання сутності Універсума, вона визнає безумовною реальністю тільки самий сумнів, тобто Думку. Все інше вона піддає сумніву, висуваючи для осмислення відповідні проблеми і пропонуючи можливі засоби їх вирішення (гіпотези). Філософія – це критичний, проблемно-гіпотетичний світогляд. Її золотим правилом є: "піддавати все сумніву" (Р.Декарт).

Оскільки матеріал, що піддається філософському осмисленню (знання про світ, норми, оцінки, які відображають відношення людини до світу і ін.), не залишається не змінним, змінюється і конкретний зміст філософії. Філософія має конкретно-історичий характер, вона – "епоха, схоплена думкою" (Гегель), "духовна квінтесенція епохи" (Маркс). Є достатньо вагомі підстави стверджувати, що кожна історична епоха характеризується своїм, специфічним комплексом світоглядних проблем і підходів до їх вирішення (своєю філософською парадигмою) і на цій підставі виділити історичні типи філософії (антична, середньовічна, філософія епохи Відродження, Нового часу, німецька класична філософія і ін.).

Узагальнюючи все вище згадане, можна запропонувати наступне робоче, на наш погляд, для навчальної мети достатнє визначення філософії: філософія – це теоретичне, абстрактно-логічне, критичне, здебільшого проблемно-гіпотетичне, конкретно-історичне ядро світогляду культурної, освіченої, інтелігентної людини, цивілізованого людства.

До філософського осмислення світу людство піднялося не відразу. Історично йому передували буденний, міфологічний і релігійний світогляди. Зажадалися тисячоліття для накопичення знань і інших духовних цінностей і вироблення засобів їхньої логічної обробки – філософського, понятійного інструментарію – перш ніж дві з половиною-три тисячі років тому назад в стародавніх Індії, Китаї, Греції, Римі з'явилися перші філософські вчення, перші філософи. І кожна окрема людина теж не може відразу піднятися до філософського світорозуміння. Для цього, по-перше, потрібен певний мінімум відомостей про світ (буденних і наукових знань, політичних, правових, етичних, естетичних і інших поглядів), бо цілком очевидно, що перш ніж осмислювати (упорядковувати, систематизувати, аналізувати, оцінювати), треба мати ЩО осмислювати. По-друге, необхідно хоча б в якійсь мірі оволодіти засобами філософського осмислення дійсності – філософськими категоріями і логікою їхнього взаємозв'язку. Курс "Вступ у філософію" і переслідує цю мету.

Важливе значення для розуміння філософії як особливого духовного явища має виявлення її місця в системі культури, її співвідношення з іншими духовими явищами (формами суспільної свідомості) – наукою, мистецтвом, релігією і ін.

Широко поширена точка зору, згідно якій філософія – це наука, одна з наук поряд з математикою, фізикою, хімією і т.д. Однак таке тлумачення філософії не є безперечним. Воно потребує роз'яснення.

По перше, що розуміти під "наукою" ? Якщо "все те, чому треба навчатись", філософія – "наука", така ж, як, припустимо, і столярна (гончарна, шевська і ін.) справа і "Закон Божий". Якщо же під наукою розуміти особливий тип знань, відмінних від буденних, емпіричних, а саме теоретичних (які становлять систему понять) знань про суть речей і процесів дійсності, то співвідношення із ними філософських знань буде не настільки однозначне.

Справді, між філософією і наукою є щось спільне, а саме: і філософія, і наука – теоретичні знання про сутність. Але між ними є і принципові відмінності:

- наукові знання спираються на факти – чуттєві дані про дійсність; вони і логічно виводяться, і підтверджуються, і перевіряються фактами ("факти – повітря, тіло науки"). Філософські ж знання спираються на уявні, ідеальні утворення і фактами, чуттєвим досвітом не можуть бути а ні підтвердженні, а ні спростовані;

- наука прагне пізнати суть конкретних речей і процесів дійсності і виразити їх в істинах, в законах. Відкриття закону – мета, вершина наукового пізнання. Наукове знання – це таке знання, яке пояснює, стверджує. Філософія ж націлена на пошук шляхів досягнення сутності Універсуму (всього наявного) критичним осмисленням всіх вже досягнутих про нього знань. Те, що для вченого – вершина, для філософа – тільки підніжжя; те, в чому вчений бачить відповідь на питання про сутність того або іншого конкретного явища, філософ вбачає проблему і пропонує інші, альтернативні підходи до пошуку відповіді. Філософські знання – це критичні (негативні), проблемно-гіпотетичні знання. При цьому філософ в своїх міркуваннях може спиратися як на дані наук (в цьому випадку є підстава говорити про "наукову філософію" або про філософію як метафізику), так і на інші дані – емпіричні, чуттєво-емоційні, вольові, інтуїтивні. В цьому випадку говорять про ірраціоналістичну і навіть антинаукову філософію.

Отже, вірніше буде вважати, що в точному смислі слова філософія – це не наука. Це щось ширше науки – і те, що передує їй ("переднаука"), і те, що підвищується над ній ("постнаука" – метафізика). Без неї була б неможлива наука, не було б розвитку наукової думки.

Не менш розповсюджена думка, згідно якій філософія – це мистецтво. Але знов же – що розуміти під "мистецтвом"? Якщо майстерність, зразкове, творче володіння прийомами і засобами створення чогось нового, то філософія як майстерне оперування думками, поняттями в процесі осмислення дійсності, безумовно, мистецтво, нітрохи не менше, ніж мистецтво, скажімо, модельєра, ювеліра, артиста, поета. Але якщо під мистецтвом розуміти тільки особливий вид духовної діяльності і її продукти, а саме – відображення дійсності в художніх образах, то співвідношення з ним філософії буде більш складним.

Справді, у філософії з мистецтвом багато спільного. Як і мистецтво, філософія органічно включає в себе нормативно-оціночний момент осмислення дійсності, займається проблемами добра і зла, прекрасного і потворного, щастя та нещастя і ін. Хоч філософія здебільшого і раціональне духовне явище, вона несе в собі і колосальний емоційно-естетичний заряд, який об'єднує її з мистецтвом. Тому філософські твори, як і твори мистецтва, персоніфіковані, індивідуальні, неповторні. Гегелевська "абсолютна ідея", кантівський "моральний імператив", "суспільне буття" Маркса, "лібідо" Фрейда так же неповторні, як "Иліада" Гомера, "Мадонна" Рафаеля, "Апасіоната" Бетховена і т.п.

Але не можна не бачити і істотних відмінностей між ними: в мистецтві естетичні ідеали, почуття, емоції, переживання виражені за допомогою чуттєво сприйнятних – зорових, слухових – художніх образів. Твори мистецтва потрібно дивитися, слухати. Тут дуже важливий ефект співпереживання. У філософії ідеали, почуття і емоції, що їх супроводжують, відлиті у форми точних логічних будов, музику, емоційно-естетичну чарівність яких можна сприйняти тільки при глибокому її осмисленні. Філософські твори потрібно продумувати, що, до речі, можливо тільки на самоті.

Так що вірніше буде вважати, що філософія – це не мистецтво, хоч і органічно зв'язана з ним. Без філософії неможливе справжнє професійне мистецтво, бо тільки певна світоглядна ідея зв'язує в одне ціле художні образи, перетворює окремі епізоди, ситуації, кольори, звуки, лінії в цілісні художні твори. Невипадково всі справжні майстри мистецтва – Шекспір, Гете, Гейне, Пушкін, Товстий і ін. – були і філософами, а безліч філософів викладали свої погляди в художній, поетичній формі (Тит Лукрецій Кар, Епікур, Ломоносов, Сковорода).

Філософія і релігія – особливо взаємоподібні форми духовності. Обидві мають своїм предметом внутрішній духовний світ людини, обидві вирішують фактично одні й ті ж світоглядні питання буття людини у світі і світу в людині.

Однак між ними є і істотні відмінності. Релігія базується на Вірі як фундаментальному природному почутті людини. Їй чужі сумніви, омани, шукання. Вони засуджуються церквою як єресь, як боговідступність. Філософія ж заснована на Розумі, на його спроможності до необмеженого вдосконалення. Вона вся – сумнів, пошук, піднесення через омани. Релігія оперує конкретно-наочними образами (бог-людиноподібна істота, яка наділена людськими ж властивостями, зведеними до абсолюту). Філософія, як вже говорилося, оперує абстракціями гранично високої спільності, позбавленими будь якої наочності (неможливо уявити собі "буття взагалі", "матерію", "дух", "простір", "якість", "причину" і т.д.). Тобто філософія і релігія – дві дуже подібні, взаємозв'язані, але різні форми духовної культури. Релігійний (політеістичний) світогляд історично передував філософському. Виникнення ж монотеістичних релігій зв'язане з зародженням перших філософських вчень. В наш час сліпа віра в бога, "чиста релігія" (фідеїзм) практично неможлива. Віра потребує раціонального філософського обгрунтування (теологія). Всі сучасні світові релігії (християнство, іслам, іудаїзм, буддизм) мають свої філософські обгрунтування.

(З метою розширення кругозору і вироблення навиків філософського рефлексування студентам пропонується самостійно розглянути співвідношення філософії з політикою, правом і мораллю).

Таким чином, філософія – особливе духовне утворення. Вона не може бути зведена до якоїсь іншої форми духовного життя людини і суспільства і в той же час невіддільна від них. Вона – здебільшого раціональне ядро їх всіх, інтегруюче начало, могутній синтезатор, що перетворює різноманітні елементи духовної культури в цільний світогляд.

Коло проблем, які розглядаються філософами, дуже широке. Воно не залишається незмінним, поширюючись під впливом процесів, що відбуваються в духовній культурі, практичних потреб суспільства. Однак можна виділити деякі основні, найбільш загальні проблеми, які так або інакше привертають увагу філософів з часів стародавньої Греції і до наших днів.

Засновник німецької класичної філософії І.Кант говорив, що всю філософську проблематику можна звести до трьох питань: "1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити? 3. На що я смію сподіватись?". Ф.Енгельс вважав, що всі філософськи міркування в кінцевому підсумку зводяться до питання про співвідношення буття і мислення (матерії і свідомості). В марксистській філософії це питання проголошується основним, головним питанням філософії. В ньому виділяються дві сторони; перша – що первинно?, друга – чи можна пізнати світ? В залежності від відповідей на ці питання всі філософські роздуми поділяються на матеріалістичні (коли за первинне приймаються буття, природа, речі, фізичне, матерія) і ідеалістичні (коли за первинне приймаються ідеї, ідеальне, психічне, духовне, свідомість), на такі, що визначають можливість пізнання людиною сутності речей, і на такі, що заперечують таку можливість (агностицизм).

При більш детальному аналізі цих філософських міркувань можна виділити наступні найважливіші проблеми, наголошування уваги на яких висвітлює ту або іншу функцію (сторону, аспект) філософії.

Проблема буття світу: що є світ у своїй сутності і як він існує – тільки "тут" і тільки "зараз" або "скрізь" і "завжди", він нескінченний і вічний або кінцевий і тимчасовий? Обмірковуючи цю проблему, філософія виступає як вчення про буття-онтологія (від грец. "онтос" – буття). В рамках цієї функції предметом осмислення може бути головним чином природа – в цьому випадку філософія виступає як натурфілософія, може бути людина, тоді філософія виступає як філософська антропологія, і може бути суспільство (соціум), тоді філософія постає перед нами як філософія історії (соціальна філософія, соціологія в широкому смислі слова).

Проблема пізнання світу: чи можна пізнати світ? Якщо можна, то як відбувається процес пізнання? Що є істина і які її критерії? Що являють собою наші відчуття, сприймання? Обмірковуючи цю проблему, філософія виступає як вчення про пізнання – гносеологія (від грец. "гносіс" – знання, пізнання).

Проблема мислення: Що є мислення? Як воно співвідноситься з зовнішнім (по відношенню до нього) світом? За якими законами протікає? Цю функцію філософії називають логічною ("логіка" – наука про засоби мислення).

Проблема життєвих цінностей і норм буття: Що в цьому світі хороше, а що погане; що є добро, а що зло? Що є справедливим, а що несправедливим? Що є прекрасне, а що потворне? Це – нормативно-оціночна-аксіологічна функція філософії (від "аксіс" – цінність).

Проблема діяльного відношення людини до світу: Що і як повинна робити людина, як відноситись до навколишнього світу і самої себе? Чого ми можемо чекати, на що сміємо сподіватися, діючи певним чином ? В чому сенс нашого існування в цьому світі? Чи є доля? Що це таке? Цю функцію філософії називають праксіологічною (від "праксис" – діяльність).

Висуваючи ці (і деякі інші) проблеми і пропонуючи можливі шляхи, засоби їхнього вирішення філософія грає важливу евристичну, теоретичну і методологічну роль в житті – і кожної окремої людини, і суспільства. Як евристика своїми гіпотетичними міркуваннями вона спрямовує людей на пошук, на Творчість. Як загальна теорія вона озброює людину знаннями про найбільш суттєві основи всесвіту, про місце і роль в ньому людини. Як загальна методологія філософія озброює людину загальними засобами пізнання і перетворення світу в інтересах людини, з метою його збереження і поліпшення.

 Питання для самоконтрою

 1. Що таке філософія? Чим вона відрізняється від релігійного світогляду?

2. Розкрийте співвідношення філософії і науки, філософії і мистецтва.

3. Назвіть найважливіші суттєві риси філософії.

4. Виділить основні, найбільш загальні проблеми філософії.

5. Яку роль відіграє філософія у житті людини та суспільства?