3. Персоналізм § 147. Персоналізм як спосіб буття і філософська течія

Персоналізм є спосіб людського буття у світі, що утверджує головною цінністю буття — вільну особис­тість, яка творить. Саме в акті творення відбувається глибинне спілкування Особистості людини і Божест­венної Особистості. Результатом такого співтворчого спілкування стає навколишній світ. Внаслідок своєї творчої природи Особистісне Начало в людині єдине з Божественним Особистісним Началом, а тому укорі­нене у Вічності.

Персоналізм як спосіб буття передбачає діяльно-творче ставлення до світу і повагу до будь-якого особистісно-творчого начала. Персоналістичний спосіб бут­тя породжує персоналістичний спосіб розуміння і філо­софування, що є вираженням і розвитком екзистенці­ального способу філософування.

Елементи персоналізму можна знайти у цілого ряду мислителів минулого і на Заході, і на Сході. Проте як розвинута філософська течія персоналізм з'являється в XX ст. і стає однією з парадигм філософії людини.

Персоналізм досить важко відокремити від релі­гійного екзистенціалізму. Дійсно, обидві ці течії вини­кають на християнській основі і походять з ідеї уні­кальності особистісного існування і його спрямовано­сті до Бога як трансценденції. Однак дві суттєві від­мінності все-таки проглядають.

1. Персоналізм не прив'язаний ні до якої релігій­ної конфесії, для нього вихідним є особистісне начало в єдності з Абсолютною Особистістю, а вже потім — соборне співтовариство особистостей.

2. Персоналізм говорить про творчу діяльність як начало, в якому людина не тільки осягає Бога і відкрива­ється Йому, а й перетворює своє буття за подобою і об­разом Божим. Творчість доводиться до творення се­бе, в ході чого людина набуває риси Боголюдини.

Досить показовим є прагнення деяких мислителів побачити укоріненість персоналізму в слов'янському світі. Так, наприклад, О. Кульчицький говорить про «український персоналізм», а М. Лосський називає «російськими персоналістами» мислителів XX ст. (А. Козлова, Л. Лопатіна, Н. Бугаєва та ін.). Не можна не погодитися, що такий підхід виражає глибинну ри­су слов'янського менталітету. Водночас необхідно за­значити, що:

по-перше, завжди слід досить чітко розділяти пер­соналізм і індивідуалізм — близькі, але не тотожні по­няття;

по-друге, персоналізм не може належати лише од­ній національній ментальності — цілком доречно го­ворити «французький персоналізм», «американський персоналізм» тощо.

Інша справа, що в філософську культуру XX ст. персоналізм був введений двома слов'янськими мис­лителями — Миколою Бердяєвим і Левом Шестовим. Знайомство з вченнями сучасного персоналізму ми почнемо саме з них.