§ 127. Федір Достоєвський: краса врятує світ
«Людина є таємниця. Її треба розгадати, і коли будеш її розгадувати все життя, то не говори, що втратив час, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною», — цими словами ще в юнацькі роки Федір Достоєвський (1821—1881 рр.) сформулював кредо свого життя. І він дійсно все життя намагався розгадати таємницю людини, її можливості і межі.
По суті, Достоєвський разом із Толстим започатковують російську класичну філософію, як Пушкін і Гоголь започаткували російську класичну літературу. У творчості Достоєвського немає випадкових героїв. Всі вони виражають ідеї автора і є їхніми символами.
Водночас, Достоєвський живе поруч із своїми героями.
Більше того, він живе в них, проживає і переживає їхню долю як свою.
Це прирікає його на муки. Адже усі його герої — граничні особистості, тобто люди, які дійшли до своєї межі і знаходяться в граничному бутті. Достоєвський не з чужих слів знав про це буття. Він сам пройшов крізь «досвід кінця» — спочатку під час інсценування страти, як члена революційного гуртка петрашевців, а потім — на каторзі.
Достоєвський занурюється в безодню граничних переживань своїх героїв, витягає ці переживання на світло, аналізує і знову занурюється в їхню безодню. Головна тема мислителя — це зневірена людина, людина, яка готова на все і яка відчужена від усього.
«Чи розумієте ви, що виходить, коли вже нікуди більше йти? Тому що треба, щоб будь-якій людині можна було хоч куди-небудь піти...» — це слова Мармеладова з роману «Злочин і покарання» сповнюють нас глибинною тривогою. В цій тривозі — не тільки жалість і співчуття до Мармеладова; в ній — жалість і співчуття до самого себе, передчуття власного граничного буття. Все більш наповняючись цією тривогою, ми запитуємо: «А мені є куди йти?..» Такі всі герої Достоєвського — вони змушують читача звернутися до самого себе. Разом із ними ми чинимо злочин і разом із ними ми несемо покарання. Тому що злочини і покарання героїв Достоєвського — це злочини і покарання, що живуть у душі кожного.
Одна з центральних проблем Достоєвського — це проблема свободи. Що вище: свобода чи щастя? Що є первинним? У романі «Брати Карамазови» мислитель наводить легенду про Великого Інквізитора, який хоче позбавити людство тягаря свободи і таким чином дати йому щастя. Він готовий прийняти тягар свободи усіх на себе і боротися навіть із Богом, якщо Бог пропонує людині все ж таки свободу...
З усією силою свого художньо-філософського генія Достоєвський відкидає цей шлях щастя без свободи і за її рахунок. Свобода первинна відносно щастя — ця думка Достоєвського згодом надихатиме Бердяєва і Камю, Шестова і Фромма...
Якщо свобода первинна щодо щастя, то добробут усіх не може бути побудований на несвободі будь-кого. Суспільство не може бути щасливим, якщо в основу його будови впала «сльоза хоча б однієї дитини».
Ставлення Достоєвського до світу персоналістичне. З цим пов'язане знамените протиставлення Істини і Христа. Кожна епоха має загальнозначимий образ Істини. Але Особистість вища за цей образ. Саме тому Достоєвський вибирає Христа. Істина завжди носить особистісний характер. Безособові істини втрачають людське... Де ж шукати Христа та Істину? Чи є Христос і Істина в цьому світі? Так, вони у Красі. Але це не стільки зовнішня Краса, скільки етична Краса, Краса вчинку.
Така краса очищає і виводить за межі і повсякденного, і граничного буття. Саме про неї Достоєвський сказав надзвичайні за силою і водночас прості слова: «Краса врятує світ».
- § 1. Попереднє зауваження
- 1. Чи існує проблема «схід — захід»?
- § 2. Початкове визначення східного і західного шляхів буття
- § 3. Можливість ментального взаємовпливу
- 2. Захід як шлях
- § 4. Античне і християнське в західному бутті
- § 5. Західне буття як католицька,
- § 6. Проблема північноамериканської,
- § 7. Ідеї особистості, перетворення природи й
- 3. Східний шлях людського
- § 8. Буддійське світовідношення
- § 9. Основоположні начала
- § 10. Ідея карми та ідея прощення
- § 11. Висновки і перспективи.
- Лекція 2
- § 12. Попереднє зауваження
- § 13. Корені індійської філософії: Веди й Упанішади
- § 14. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара
- § 16. Буддизм: шлях звільнення від карми
- 2. Давньокитайська філософія: друге народження буддизму
- § 17. Даосизм: шлях знаходження безсмертя
- § 19. Буддизм у Китаї
- § 20. Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність
- § 21. Доля чань-буддизму в Японії: «мистецтво дзен»
- § 22. Висновки і перспективи. Філософія давньої Індії і Китаю як підгрунтя східних вчень про людину
- Лекція 3
- 1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика). 2. Класична антична філософія (зріла класика). 3. Філософія епохи еллінізму.
- § 23. Попереднє зауваження
- 1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика)
- § 24. Антична міфологія та її вираження в ранній античній філософії
- § 25. Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу
- 2. Класична антична філософія (зріла класика)
- § 26. Сократ: «пізнай самого себе»
- § 27. Платон: людина як в'язень у Печері
- 3. Філософія епохи еллінізму
- § 29. Феномен еллінізму
- § 30. Основні риси філософії епохи еллінізму та її школи
- § 31. Скептицизм: чи розумний світ?
- § 32. Стоїцизм як мужність жити
- § 35. Висновки і перспективи. Антична філософія як основа європейської філософії
- Лекція 4
- 1. Феномен середньовічної філософії. 2. Біля джерел філософії Середньовіччя. 3. Початок середньовічної філософії: патристика. 4. Завершення середньовічної філософії: схоластика.
- § 36. Попереднє зауваження
- 1. Феномен середньовічної філософії
- § 37. Християнство як світоглядне підгрунтя філософії Середньовіччя1
- § 38. Основні риси філософії Середньовіччя
- § 39. Проблема періодизації і середньовічний спосіб філософування
- 2. Джерела філософії середньовіччя
- § 40. Атмосфера пізньої античності і дух християнства, що зароджується: гностицизм
- 4. Початок середньовічної філософії: патристика
- § 42. Загальна характеристика патристики
- § 43. Визрівання основної проблематики філософії Середньовіччя: «група» Тертулліана і «група» Августина
- § 44. Тертулліан: «Вірую, тому що абсурдно»
- § 45. Августин Блаженний: самопізнання як умова пізнання Бога
- 5. Завершення середньовічної філософії: схоластика
- § 46. Що таке схоластика?
- § 47. Чи існує людина взагалі?
- § 48. Фома Аквінський і його раціональна містика
- § 49. Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної
- § 50. Данте: « Що рухає сонце і світила?»
- § 51. Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури
- 1. Поняття класичної і некласичної філософії § 105. Класична і некласична філософія:
- § 108. Вчення Фейєрбаха про смерть і безсмертя людини
- § 110. Матеріалістичне розуміння історії
- § 111. Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму
- § 112. Метаморфози марксизму:
- 4. Волюнтаризм: повстання проти раціо
- § 113. Загальне поняття волюнтаризму
- § 114. Філософія Артура Шопенгауера:
- 5. Психоаналітична парадигма людського буття § 116. Що таке психоаналіз?
- § 117. Вчення Зигмунда Фрейда:
- § 118. Карл Густав Юнг:
- § 119. Еріх Фромм:
- § 120. Висновки і перспективи. Зміст і тенденції некласичної філософії
- Література до 9-ї лекції
- 1. Українська класична філософія: першість серця.
- 2. Російська класична філософія: людське і боголюдське.
- § 123. Григорій Сковорода:
- § 124. Памфіл Юркевич:
- § 125. Тарас Шевченко:
- § 127. Федір Достоєвський: краса врятує світ
- § 128. Лев Толстой:
- § 129. Володимир Соловйов:
- § 130. Олена Блаватська:
- § 131. «Срібний вік» російської класичної філософії
- § 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема
- Література до 10-ї лекції
- 1. Філософська антропологія.
- 2. Екзистенціалізм.
- 3. Персоналізм.
- 1. Філософська антропологія § 134. Філософська антропологія XX ст.
- § 135. Макс Шелер:
- § 136. Гельмут Плеснер:
- § 137. Ернст Кассірер:
- § 138. Хосе Ортега-і-Гассет:
- § 140. Мартін Гайдеггер:
- § 141. Феномен атеїстичного екзистенціалізму
- § 142. Жан Поль Сартр:
- § 143. Альбер Камю:
- § 144. Феномен релігійного екзистенціалізму
- § 145. Карл Ясперс:
- § 146. Габріель Марсель:
- 3. Персоналізм § 147. Персоналізм як спосіб буття і філософська течія
- § 148. Микола Бердяєв:
- § 149. Лев Шестов:
- § 150. Емманюель Муньє:
- § 151. Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини