logo
Хамитов история филос

§ 13. Корені індійської філософії: Веди й Упанішади

Веди (від в е д а — знання) — це збірники гімнів на честь богів. Вони виражають міфологію аріїв, які прийшли у північно-західну Індію в 2 тис. до н. е. і поступово там розселилися. Основу ведійської міфології складають космогонічні міфи — міфи про походження Всесвіту з початкового хаосу, що трактується як Єдине — ще не розчленований еволюцією-часом і простором-неоднорідністю стан світу. Всесвіт починається як потік вод, які, згущуючись, творять Землю. Відповідно до інших міфів, у водах з'являється яйце, із якого виходить Бог-творець Брахман, який згодом стає вищою реальністю — нашим Всесвітом. Яйце розкололося на дві половини, одна з яких стала небом, а друга — землею. Це — міфи про початок світу. Подальший розвиток Всесвіту відтворюють міфи про боротьбу божества Індри зі своїм супротивником (його імена Врита, Вала), що втілює сили деструкції, зла, припинення розвитку. Перемога Індри знаменує появу звичного нам Всесвіту. З цією перемогою пов'язане народження першолюдини Пуруши, яка, будучи розділеною на частини, перетворюється в людство. З різних частин тіла першолюдини походять різні групи людей. Вони мають різні духовні й соціальні статуси. З'являються касти: брахмани — жерці й філософи, кшатрїї — правителі й воїни, вайшьї — торгівці, а також шудри — ремісники і селяни. От як описується цей процес в одній із Вед — Ригведі: «Коли розділили Пурушу, ...брахманом стали його вуста, руки — кшатриєю, стегна його — вайшьєю, із ніг виник шудра»1. -- Цит. С. Т. І. М., 1991. за: Ведийская мифология // Мифы народов мира. 224.

Першолюдина тотожна Всесвіту. Люди, що уособлюють її частини, втрачають цю тотожність. Тут закладена глибока думка, що буде згодом розвиватися мислителями як Сходу, так і Заходу. Це думка про те, що людина потенційно є мікрокосм цілий Всесвіт, проте до цілісності мікрокосму їй необхідно прийти шляхом духовного розвитку. Саме тоді людина зможе відобразити в собі весь Всесвіт, більше того, його абсолютне і божественне начало. Ця ідея одержує надалі розвиток в Упанішадах — творах релігійно-філософського характеру, які є символічним трактуванням і коментарем Вед. (Санскритське слово упанішад буквально означає — сидіння біля, тобто поруч з якимось учителем для пізнання істини.) Для Упанішад характерним є виділення поруч з поняттям брахмана — абсолютного світового начала, вищої об'єктивної реальності — також поняття атмана — світового суб'єктивного начала, самосвідомості. Атман в Упанішадах часто ототожнюється з індивідуальним Я людини. При цьому, якщо брахман є тотожністю мислення і буття, суб'єктивного й об'єктивного, то атман — мисленням, відчуженим від буття. Сенс всесвітнього розвитку — в еволюціонуванні атмана до злиття з брахманом. Результатом є досягнення тотожності мислення і буття в житті людини, вознесіння атмана, а також збагачення брахмана самосвідомістю. У збагаченні Абсолюту людською самосвідомістю — вищий сенс людського існування. Крім Упанішад коментарями Вед є також «брахмани» й «араньяки». Головна відмінність цих текстів від Вед — їх більш систематичний і завершений характер. Коментування Вед і пов'язані з ними ритуали постійно відтворюють касту тлумачів Вед — касту брахманів. Ці коментування породжують таку релігійно-філософську течію, як брахманізм, головним змістом якого виступають окреслені вище проблеми.