§ 17. Даосизм: шлях знаходження безсмертя

Даосизм є однією з найдавніших релігійно-філософських течій Китаю. Він зробив величезний вплив на розвиток усіх сторін китайської культури. У тому числі і методів психофізичного тренування, наприклад, у військових мистецтвах (ушу)6. -- 6 Торчинов Е. А. Даосизм и традиционные китайские системы // Введение к книге Лу Куань Юя «Даосская йога, С. 5. СПб., 1993. алхимия и бессмертие».

Історія становлення даосизму може бути розділена на два етапи: 1) зародження даосизму (до II ст. н. е.) і 2) розвиток уже сформованого напряму. Корені даосизму сягають у найдавніші вірування шаманського типу. Центральна ідея даосизму — це Ідея Дао — шляху до світової гармонії. Дао властива блага сила де. Вчен¬ня про дао і де вперше в завершеній формі зафіксовано в книзі «Дао-дзе-цзин», що приписується філософові VI—V ст. до н. е. Лао-цзи. Подальший розвиток це вчення одержує в праці філософа IV—III ст. до н. е. Чжуан-цзи, воно було назване його іменем. Категорія Дао в даосизмі виступає як шлях людини і усього світу, а також загальна основа і закон буття космосу. Дао виявляється у світі через благу силу де (дослівно чеснота); завдяки де Дао оформляється в кінцевих речах світу. При цьому воно світиться крізь їхню кінечність; щирий мудрець завжди бачить у кінцевому і минувшому прояв вічного Дао.      Для лаоської релігійно-філософської системи характерна віра в можливість набуття тілесного безсмертя через злиття з Дао. Для цього розробляються складні системи психофізичних вправ, а також за допомогою алхімії ведеться пошук еліксирів безсмертя, які розуміються і безпосередньо фізично, і символічно, що знайшло розвиток у практиці зовнішньої і внутрішньої алхімії. Перша орієнтувалася на створення еліксирів як сумішей різних речовин, друга — на створення внутрішнього еліксиру безсмертя за допомогою самозаглиблення і медитації. Найважливішу роль, на думку послідовників даосизму, для досягнення тілесного безсмертя має правильне сексуальне життя. Для того, щоб зрозуміти, що це означає, необхідно розглянути такі важливі категорії даосизму, як ци, ян, інь. Ци — це споконвічна енергія, що струменіє по всьому світу, створюючи речі і душі. Більш витончений її стан породжує духовний світ, більш грубий — матеріальний. Можна сказати, що ци — це проявлення Дао в нашому світі і, по суті, вона близька де. Ци виявляється у світі через чоловіче начало — Ян (рух, світло, твердість), а також через жіноче начало — Інь (спокій, темнота, м'якість). Лише в з'єднанні Ян та Інь складають ци і ведуть до Дао*. Тому і сексуальні стосунки в культурі даосизму є не лише актом чуттєвої насолоди і умовою продовження роду, а й засобом подолання роздвоєності світу і знаходження безсмертя (таємнича і навіть шокуюча західну людину практика затримки і недопущення еякуляції у чоловіка під час сексуального з'єднання, на думку даосів, веде до продовження життя, а в ідеалі — до безсмертя). Ідея даосизму про досягнення тілесного безсмертя зробила свій вплив на традиційну китайську гімнастику ци гун, а також на цілий ряд внутрішніх стилів бойових мистецтв і насамперед — тай цзи цюань («Кулак Великої Межі»). Поняття тай цзи («Велика Межа») означає з'єднання в одне ціле принципів Інь і Ян. У стилі тай цзи цюань плавні рухи, що перетікають один в одного, породжують гармонію Інь і Ян — спокій, який прагне стати рухом, і рух, що перетворюється у спокій. -- Проблема емансипації жінок не є  такою актуальною для китайської культури і споріднених з нею культур, бо жіноче начало світобудови урівняне в даосизмі з чоловічим. § 18. Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії Ще одним найдавнішим релігійно-філософським вченням Китаю є конфуціанство, що виникло на рубежі VI—V ст. до н. е. Засновником конфуціанства є давньокитайський філософ Конфуцій (латинізована форма від китайського Кун Фу-цзи — учитель Кун). Конфуцій висуває ідеал держави, в якій імператорська влада зливається з владою чиновників, що поєднують у собі якості філософів, художників і вчених. У цьому — принципова особливість конфуціанства. Етична проблематика не відокремлюється в ньому від проблематики соціальної і державної. Імператор розглядається як носій «небесної» влади й іменується «Син Неба»; в його особистості з'єднуються начала Ян та Інь, тому другим його іменем є «батько і мати народу». Конфуцій засновує своє вчення на вірі в божественне Небо, а також у духи предків. Це робить конфуціанство релігійною системою. Специфічною особливістю конфуціанства є ототожнення порядку Всесвіту з державним устроєм. Категорія Дао переноситься на реалії державного життя. Дао стає принципом державної ієрархії і порядку. Сенс людського існування вбачається в розвитку і утвердженні «соціального Дао». Основними рисами цього Дао є справедливість, мужність, поважна обережність, синівська шанобливість, братерська любов, власна гідність, вірність та ін. Проявом Дао в людині є чеснота (де), яка проявляється в товаристві у вигляді етико-ритуальної благопристойності (лі). Таким чином, на відміну від даосизму конфуціанство зосереджується не на особистості, а на суспільстві. Суспільство і держава визнаються головними цінностями, через які набуває цінності й індивідуальне існування людини. Поза суспільством і державою людина є ніщо. Ця ідея конфуціанства пройшла через тисячоліття китайської культури і розгорнулася в XX ст. в практику комуністичного, а потім посткомуністичного режиму. Сьогодні вона є найважливішим ментальним принципом Китаю.