§ 135. Макс Шелер:

у пошуках цілісного вчення

про людину

Макс Шелер (1874—1928 рр.) вважається одним із фундаторів філософської антропології XX ст., а також аксеології — вчення про цінності. І це дійсно так. Хо­ча — як і кожний великий мислитель — Макс Шелер ви­ходить за межі і філософської антропології, і аксеології[1].

Головне своє завдання Шелер бачить у створенні цілісного вчення про людину, яке змогло б об'єднати найрізноманітніші антропологічні концепції, що існу­ють у європейській культурі.

«Якщо спитати освіченого європейця, про що він думає при слові «людина», — пише Шелер, — то майже завжди в його свідомості проявляться три не­сумісні між собою кола ідей. По-перше, це уявлення іудейсько-християнської традиції про Адама і Єву, про творення, рай і гріхопадіння. По-друге, це греко-античні уявлення, в яких самосвідомість вперше у сві­ті піднялася до розуміння особливого становища лю­дини... З ними тісно пов'язане вчення про те, що в основі всього універсума знаходиться надлюдський розум, до якого причетна і людина і тільки вона одна з усіх істот. Третє коло уявлень — також сьогодні досить традиційне — це коло ідей сучасного природознавства про те, що людина є результатом розвитку землі, істо­тою, яка відрізняється від форм, що передували їй у тва­ринному світі тільки за ступенем складності з'єднання енергій і здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій, у порівнянні з людською, природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності»[2], — підсумо­вує Шелер.

Мислитель називає зазначені кола ідей теологіч­ною, філософською і природничо-науковою антрополо­гією. Шелер шукає таку ідею людини, яка змогла б синтезувати підходи трьох різних антропологій. Він хоче знайти «сутнісне поняття людини».

     Пошук сутнісного визначення людини приводить Шелера до питання: що робить людину людиною? Лише вихід за межі природи і біологічного життя, — так відповідає він. «Те, що робить людину людиною, є принцип, протилежний всьому життю в цілому, він як такий взагалі не може бути зведений до «природної еволюції жит­тя» і якщо його до чогось і можна звести, то тільки до вищої основи речей — до тієї основи, особливою ма­ніфестацією якої є і «життя». Вже греки знали такий принцип і називали його «розумом». Ми хотіли б вжити... більш широке за смислом слово, яке включає в себе поняття розуму, але поряд із мисленням в ідеях охоплює і певний рід споглядання, споглядання першофеноменів або сутнісних змістів, а також певний клас емоційних і вольових актів наприклад, доброту, любов, каяття, шанування тощо — слово дух»[3].

Отже, сутнісне поняття людини — це дух. Саме дух визначає специфічне становище людини в космосі.

Духовне начало в людині — це ціннісно-моральне на­чало. У ряді своїх праць Шелер говорить про існування абсолютних цінностей в житті духу, які уможливлюють людське спілкування в просторі і часі культури.

Абсолютна цінність — це атом духу. Вона від­кривається людині тільки в любові. Любов — вищий прояв людяності і духовності — завжди спрямована не на саму цінність, а на носія цінності — на особистість. У акті любові, за Шелером, для нас прояс­нюється глибинно-особистісний характер абсолют­ної цінності.